г) умисне невиконання особами, на яких покладені обов’язки по боротьбі з корупцією, цих обов’язків.

До прийняття Закону України “Про боротьбу з корупцією” боротьбу з цим негативним явищем здійснювали спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, СБУ, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, а також органи прокуратури України, митні та інші органи. Із прийняттям цього Закону перелік таких органів звузився. Повноваженнями боротьби з корупцією наділені відповідні підрозділи МВС, СБУ, органів прокуратури, інші органи і підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією.

За їх скоєння одночасно наступає і адміністративна і дисциплінарна відповідальність. Специфіка двоякої відповідальності обумовлена тим, що при скоєнні корупційних діянь відбувається посягання на трудові та адміністративні правовідносини [14, с.194].

Суб’єктами відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, можуть бути державні службовці, народні депутати України, народні депутати АРК, депутати і голови міських рад. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації, митної служби, а також працівники апарату судів, прокуратури та інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави [29, с.46].

Корупційні правопорушення скоюються тільки за наявності прямого наміру. Тобто, особа, яка здійснює корупційне діяння, усвідомлює, що будучи уповноваженою на виконання функцій держави, незаконно одержувала у зв’язку з виконанням таких функцій будь-які матеріальні блага, пільги і воліла діяти саме таким чином.

Об’єктом посягання корупційних діянь є встановлений порядок здійснення службових повноважень особами, уповноваженими на здійснення функцій держави. Крім того, кожне конкретне правопорушення, у залежності від функцій, які виконує уповноважена особа, характеризується належним йому безпосереднім об’єктом.

Об’єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризується протиправними діяннями (діями чи бездіяльністю). Оскільки наслідки скоєння корупційних правопорушень диспозиціями конкретних норм Закону не передбачені, то вони не мають значення для кваліфікації зазначених як корупційних. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонене, а тому вони корупційним діянням не вважаються.

Отже, можна зробити такий висновок, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців можуть застосовуватись попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім призначених службовців патронатної служби. Рішенням про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді [48, с.40].

Розділ IV Проблеми реформування державної служби в Україні

4.1. Адміністративна реформа та її вплив на

удосконалення діяльності органів державної служби

Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формування нової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.

Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.

Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ.

Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого - у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.

В результаті здійснення адміністративної реформи в Україні відповідно до Концепції передбачається поступове формування раціонального механізму державного управління, який дозволить значно зміцнити та підвищити ефективність реалізації виконавчої влади, поглибити її взаємодію з місцевим самоврядуванням [28, с.23].

Якісно удосконалена система виконавчої влади має позитивно впливати на хід та наслідки проведення інших радикальних перетворень у нашому суспільстві, насамперед, економічної реформи, особливо з тих питань, де велике значення мають методи та форми державного регулювання і контролю.

Подальше здійснення політики реформування державного управління прямо залежить від політико-правового становища у суспільстві, а також фінансово-економічних можливостей держави.

Причому дані фактори здатні внести суттєві корективи в процес реформи, у темпи проведення реформаторських заходів - особливо це стосується наявності коштів і матеріально-технічних засобів.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення