статусу державного службовця, який виконує найважливіші державні функції та повноваження, а з другого, визначення статусу “простих” службовців і технічного персоналу, які виконують спеціальні завдання та функції на державній службі.
Реформування державної служби базується на чіткій класифікації органів держави (державної влади) та розмежуванні, з одного боку, власне державних органів, а з другого-апарату цих органів.
Якщо взяти органи державної влади, то державна служба має включати тих, хто виконує адміністративні функції в органах виконавчої влади та їх апараті, а також в апаратах законодавчих органів, органів судової влади, інших державних органів. Це так звана професійна державна служба, або служба чиновників. Статус їх встановлено в законах. Створення професійного компетентного чиновництва – найважливіше завдання реформи української державної служби. Професійне чиновництво – це категорія людей, які перебувають на державній службі та виконують особливо важливі державні функції:
службовці державних органів, які отримують спеціальні правові статуси та працюють, зокрема, в органах прокуратури, внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил, митних органах, в дипломатичних установах;
службовці, зараховані на державну службу за трудовою угодою. До них відносяться “прості” службовці, а також технічний персонал (працівники).
В апаратах державних органів кадровий склад, як правило, обмежується “чиновниками”, “простими” державними службовцями і “працівниками”.
Зараз стоїть проблема створення принципово нової державної служби, яка базувалась на нормах як публічного, так і приватного права. Право державної служби має будуватися виходячи з існування двох типів державних службовців. Статус особливої категорії публічних службовців – чиновників, або професійних державних службовців зумовлений сутністю держави, її конституційною структурою та завданнями. Правові відносини в цьому випадку мають оформлюватися на рівні державно-правових установлень і будуватися на принципі однобічного регулювання компетентними державними органами, встановленими Конституцією України. Реалізація вказаних правовідносин відбувається шляхом видання органом державної влади адміністративного акту, в якому для визнання його дійсним необхідно вказати також на згоду особи, яка призначається на посаду.
Для розкриття змісту державної служби обов’язковим є визначення її принципів, адже вони вказують на сутнісні характеристики, найважливіше у змісті та значені державної служби. Правове встановлення принципів державної служби зумовлює функціонування державних органів, діяльність службовців, стійкість державно-правового регулювання державно-службових відносин, а також обґрунтування тенденцій розвитку законодавства про державну службу.
Принципи державної служби обумовлені існуванням принципів функціонування держави, державних органів і державного управління, їх дослідження дає змогу відповісти на головні питання інституту державної служби, що супроводжує систему державно-службових відносин, без чого не може функціонувати державна служба.
Принципи державної служби – це основоположні ідеї встановлення, які відбивають об’єктивні закономірності та визначають напрямки реалізації компетенції, завдань і функцій державних органів, повноважень державних службовців, які діють в системі державної влади, та, зокрема, в системі державної служби. Принципи державної служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організацій і функціонування державної служби, зумовлюють значимість, закономірність і соціальну цінність відносин, які виникають в системі державної служби. Відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості [28, с.23].
Принципи державної служби вперше були сформульовані в Законі України „Про державну службу”. Вони закріплюються також в інших нормативних актах: у Конституції України, Законах України, Указах Президента, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів. Зі зміною моделі державної служби в процесі її реформування змінюватимуться, доповнюватимуться і її принципи, а таке реформування обумовлюватиметься побудовою правової держави, станом правового регулювання державної служби [33].
Державній службі має відводитися роль механізму реалізації законів держави та загальнодержавних рішень. Це, так би мовити, процесуальний аспект при характеристиці державної служби як системного явища, а саме з таких позицій вона має бути охарактеризована, якщо ми хочемо повно розкрити її сутність. Проте процесуальний аспект державної служби є не лише здійснення цілей, функцій і законів держави, це також професійна діяльність працівників державних органів з виконання функцій, а також функціонування державних органів у межах своєї компетенції.
Для того, щоб стати механізмом реалізації законів, державна служба має виконати роль дійсного засобу упорядкування самого державного інституту виконання законів і підзаконних рішень. Тобто мова йде щодо організаційних аспектів державної служби, який полягає в чіткому описі системи державних посад і посад за контрактом.
Таким чином, формування організаційних і процесуальних засад діяльності державного апарату, побудова та правовий опис посад, органів, різних організаційних структур являє собою важливе і актуальне питання для характеристики державної служби. Проте така характеристика не буде повною, якщо не включати сюди ще, принаймні, структурний та інституційний аспект.
У структурному аспекті державна служба – це система органів держави, кожний з яких може бути названий службою відповідно до предмета його компетенції. Це, наприклад, служба зайнятості, дипломатична служба, служба безпеки та інші.
Становлення громадянського суспільства, поява чисельних громадських і політичних рухів і партій, що вступають в протиборство, призводить до гострих соціальних конфліктів. Мир і спокій у такій ситуації залежатиме від того чи зможе державна служба сприяти стабілізації суспільства, організувати його в єдину демократичну державу, виступаючи засобом реалізації положень Конституції, законів держави, указів Президента та постанов демократично сформованих органів влади й управління. Виходячи із зазначеного, державну службу необхідно розглядати також в інституціональному аспекті: як правову та етичну систему. Причому завдяки саме етичній стороні, державна служба не може бути зведена лише до державно-правового інституту; вона набуває соціального характеру. В чому ж полягає соціальний характер державної служби? [4, с.10].
Сучасний підхід до питань державної служби полягає в тому, що вона має розглядатися у поєднанні з питаннями державного управління.