4. Правові джерела в галузі дисциплінарного законодавства. Це може бути Дисциплінарний кодекс, який мав би встановлювати види дисциплінарних стягнень, а також пов’язані з цим процесуальні норми. Велике значення має прийняття Кодексу правил поведінки державних службовців, який мусить охопити основні норми моралі, кращі традиції, звичаї національної культури

Правовідносини в кон’юнктурі державної служби регулюватимуться також окремими нормами як вже діючого законодавства (адміністративно-деліктний, кримінальний кодекси), так і нормами законодавчих актів, які те мають розроблятися (Закон про Адміністративний суд України, Адміністративно-процесуальний Кодекс і т. ін.) [4, с.11].

Шляхи удосконалення діяльності органів виконавчої влади

За Конституцією державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей загальновизнаний у світовій державотворчій практиці принцип став альтернативою пануванню у нас в минулому тоталітаризму ієрархічної організації державної влади. Втілення в життя цього принципу зумовлює необхідність виявлення умов ефективного функціонування кожного виду влади і особливо – центрального виду влади – виконавчої влади. Питання щодо виконавчої влади в останнє десятиріччя – одне з найактуальніших. Реальні характеристики цієї гілки влади віддзеркалюють стан державності у даний момент в цілому, дають можливість оцінити потенціал та перспективи державно-правових методів вирішення соціальних проблем.

На формування системи виконавчої влади у постіндустріальних умовах впливає пошук нової теорії організації державної влади, трансформація її природи. Ідея демілітаризації, децентралізації державно-владних структур та методів при збереженні ідеї правової держави породжує нову теорію сервісної держави, яка покликана задовольняти потреби суспільства та кожного окремого його члена на принципі послуг.

Переломний момент в історії розвитку вітчизняного державного управління відображає недоліки попередніх авторитарних моделей виконавчої влади, методів патерналізму та переваги якісно нових підходів до пом’якшення відносин між державою і громадянином, до зниження владного вторгнення держави у сферу громадянського суспільства, життя індивідів та їхніх колективів. Проблеми співвідношення держави і громадянського суспільства знов і знов постають перед теорією та практикою управління.

Процес становлення Української держави в останнє десятиріччя відбувається під впливом не тільки суто практичних проблем, а й певних наукових факторів, зокрема плюралізму сучасних важелів влади: з одного боку – орієнтація на інститути демократії та правової держави, прагнення відродити історичні традиції вітчизняної державності та бажання швидкими темпами пройти складні процеси засвоєння вже пройденого досвіду західної політико-управлінської культури, пошук нових методів і форм організації; з іншого – значний розрив між владою та суспільством, низький рівень управлінської культури, незбалансованість компетенційних та організаційних взаємовідносин між органами публічної влади і управління, відсутність комплексного нормативно-правового регулювання організації та діяльності, збереження у механізмі влади інтелектуального і кадрового «матеріалу» минулого. Формування легітимної та організаційної основи виконавчої влади в Україні відбувається під впливом різних факторів і різновекторних уподобань. Серед значного кола проблем реформування державної служби в Україні буде розглянуто наступні [42, с.5]:

Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект)

Виконавча влада вважається другою за значенням гілкою державної влади, хоча, на думку багатьох авторів, це твердження є несправедливим. У радянський період панівною була теза про всевладдя рад, оскільки тільки вони в конституційному значенні визнавались органами державної влади. Ради заперечували виконавчу владу як самостійну форму державно-владних проявів і фактично поглинали її, оскільки виконавчо-розпорядчі органи розглядались як частина системи рад. У радянські часи існував адміністративно-правовий підхід до інституту виконавчої влади. В одних словниках виконавча влада характеризується як „правозастосовча влада”, в інших – як „система органів державного управління” (уряд, міністерства). Але і в тому, і в іншому випадку даний правовий феномен розглядається за межами радянської державно-правової системи [54, с.163].

Сьогодні категорія „виконавча влада” дістає своє визнання і в теоретичних проектах, і в житті. Прийняття Конституції України 1996 р. змінило статус органів виконавчої влади, новими стали навіть поняття цих органів: замість термінів «державне управління», «органи державного управління», «виконавчі та розпорядчі органи» з’явились поняття «виконавча влада» та «органи виконавчої влади». Така зміна понять не є випадковою, а має глибокий соціальний зміст. Вона випливає з історичних змін, що відбуваються сьогодні у самій сутності української державності, багатьох трансформацій в організації та функціонуванні державної влади, насамперед з орієнтації нашої країни на побудову демократичної, соціальної, правової держави [52, с.72].

На сьогоднішній день виконавча влада є відносно самостійною гілкою єдиної державної влади в Україні – атрибутом державно-владного механізму, побудованого за принципом розподілу влади та її здійснення поряд із законодавчою та судовою, тісно з ними взаємодіючи.

У літературі даються різні визначення поняття виконавчої влади. У «Політологічному енциклопедичному словнику» міститься наступне визначення: «Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, котра організовує і спрямовує внутрішню і зовнішню діяльність держави, забезпечує здіснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини»[53, с.21]. Виконавча влада згідно з теорією «розподілу влад» – влада правозастосовча, на яку покладається функція виконання законів, що приймаються парламентом, тобто законодавчою владою. В.Колпаков вважає, що виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізовувати веління законодавчої влади [36, с.200]. І.Полянський визначає це поняття так: «Виконавча влада – це державна влада, яка передбачає наявність особливих ланок державного апарату, діяльність яких спрямована на реалізацію загальних норм, установлених суб’єктами законодавчої (представницької) влади з метою регулювання різних сторін суспільного життя». Виконавча влада – це широка сукупність державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні та владно-адміністративні функції [56, с.25].

На підставі аналізу норм Конституції України можна стверджувати, що