Об’єктивна природа державної служби як соціального інституту обумовлена зміненою природою та призначенням нової демократичної і правової держави. Державна служба це не тільки апарат насильства, але й суттєвий інститут консолідації суспільства. Державні службовці у соціальній державі реалізують соціальну функцію, а не підносяться над народом. Саме в цьому полягає природа державної служби як соціального інституту.

Головною сучасною рисою сучасної державної служби має стати пріоритет права на свободу особи, тобто відповідне співвідношення державного та приватною інтересу особи при цьому, набуває пріоритетного значення, у центрі ставиться людина, захист її прав та законних інтересів. Мова йде про те, що здійснюючи цілі держави, державна служба завжди має дотримуватися прав та інтересів громадян. Тому соціальна сутність державної служби проявляється в її демократизації і гуманізації.

Соціальна правова держава забезпечує людині почуття впевненості, надійності. В таких умовах особа більш активно включається в спільноту людей, тобто така держава соціалізує людину, а цей процес відбувається через чиновника. Суспільно-політичні рухи, партії та інші інститути громадянською суспільства вирішують це завдання частково, в той час як держава – у всеохоплюючому масштабі.

Соціальний характер державної служби розкривається і через сукупність конституційно-правових норм, за допомогою яких формулюються конституційні принципи державної служби.

Розглянемо основні конституційні положення, які безпосередньо стосуються державної служби та розкривають її соціальний характер.

У частині другій ст. 38 Конституції України проголошується, що громадяни користуються рівним правом допуску до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Це єдина стаття в Основному Законі, де прямо згадується державна служба.

Статтею 8 визначається, що Конституція має вищу юридичну силу і в Україні діє принцип верховенства права. Звідси випливає, що верховенство Конституції забезпечує єдність, узгодженість і стабільність всієї правової системи, її окремих елементів та інститутів, зокрема, інституту державної служби. Цей принцип також передбачає, що:

- органи влади, посадові особи та громадяни мають дотримуватися Конституції, Законів України, міжнародних норм;

- державні службовці виконують функцій тільки в межах компетенції органу, де вони працюють, і в межах прав, закріплених за посадою;

- всі державні органи та посадові особи належним чином, а не для задоволення власних потреб, реалізують права людини;

- державні службовці довіряють державі, а громадяни довіряють службовцям [13, с.88].

Особи, які проживають в Україні, зацікавлені в тому, аби мати громадянство України (ст. 4 Конституції), без якого неможливий вступ на державну службу.

Рядом статей Конституції України закріплено пріоритет прав і свобод громадян, якого мають дотримуватися державні службовці. Важливими для функціонування державної служби є, зокрема, конституційні положення, відповідно до яких визначаються права людини (розділ II Конституції). Діяльність державних органів має бути спрямована на дотримання та захист конституційних прав і свобод громадян. У ст. 64 Конституції вказується, що „конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені крім випадків, передбачених Конституцією України”. Тобто саме державні службовці мають забезпечувати виконання таких конституційних положень як право на рівність перед законом і не допущення дискримінації (ст.24), право не бути позбавленим громадянства або бути вигнаним (ст.25), право на життя (ст.27), захист гідності і заборона катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст.28), свобода від свавільного арешту чи затримання (ст.29), право на звернення до органів державної влади (ст.40), право на житло (ст.47), шлюб (ст.51), права дітей (ст.52), право на непідкорення явно злочинним наказам (ст.60), норма проти ризику двічі нести кримінальну відповідальність за один злочин (ст.71), презумпція невинності (ст.62), захист від інкримінації собі злочину, право на захист у кримінальній справі та право засудженого користуватися всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які спеціально встановлені вироками суду (ст.63).

У випадках, коли ці права та свободи порушені, їх можна захистити в судовому порядку. У ст.55 Конституції говориться, що „права і свободи людини і громадянина захищаються судом”.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В майбутньому має бути зміцнене та відповідно доповнене конституційно-правове регулювання відносин у сфері державної служби.

Для повного розкриття сутності державної служби як соціально-правового інституту необхідний аналіз як соціальних, так і правових засад.

Державна служба опосередковується правом. Сукупність правових норм, які регламентують правовий статус державних службовців, в тому числі умови та порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальність її службовців, складає правовий інститут державної служби до якого входять норми конституційного, міжнародного, трудовою, цивільного, кримінального, фінансового та інших галузей права. Адміністративно-правові норми, що регламентують питання державної служби, складають частину цього інституту та самостійний інститут адміністративного права.

В теорії права під терміном „інститут” розуміють сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, які утворюють самостійну відокремлену групу та мають внутрішню єдність й охоплюють всі основні моменти регулювання відповідної галузі. Головна функція правового інституту полягає в забезпеченні цілісного, відносно закінченого регулювання у межах конкретної галузі суспільних відносин даного виду [29, с. 23].

Інститут державної служби є головним вихідним правовим засобом у системі побудови державності, а також її функціонування. Сучасний правовий інститут державної служби – це система правових норм,