1) формування системи державної служби;

2) створення статусу державного службовця та гарантій його здійснення;

3) механізм проходження державної служби [57, с. 399].

Державна служба – комплексний правовий інститут, який регулює організацію та діяльність всіх державних службовці н і складається з правових норм різних галузей права. Складність інституту державної служби полягає в тому, що, по-перше, він поєднує в собі правові норми інших галузей права (на що було вказано вище); по-друге, складається з окремих підінститутів, наприклад, проходження служби, принципів державної служби.

Принципи державної служби дають змогу нам уявити її як систему, що включає наступні елементи: поняття державної служби; її принципи та види; поняття державного службовця та посадової особи; вступ на державну службу; просування по службі, звільнення з державної служби; соціально-економічний статус державного службовця; оцінка державних службовців; відповідальність працівників державного апарату і контроль за їх діяльністю; етика державної служби; організація управління державною службою; організація управління персоналом державної служби; основні напрямки реформування державної служби.

Всі перелічені елементи державної служби потребують подальшого розвитку та реформування. Причому це стосується всіх галузей права, норми яких складають інститут державної служби, а також конкретних підінститутів державно-службового характеру.

Принципи державної служби є важливим інститутом для уяснення сутності державної служби. Термін «принципи державної служби» зазначає основні риси, суттєві характеристики, зміст і значення самої державної служби. Принципи державної служби – це основоположні ідеї, настанови, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців. їх можна класифікувати на конституційні та організаційно-функціональні. До перших належать: служіння народу України; законність і демократизм; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; гуманізм і соціальна справедливість; розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; рівний доступ громадян до державної служби. Організаційно-правовими принципами державної служби є: професіоналізм і компетентність; ініціативність; чесність і відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов’язків і дисципліна; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.

1.1 Правове регулювання державної служби

Конституційне положення, що основи державної служби визначаються виключно законами України, відкриває значні можливості для становлення, розвитку і формування інституту законодавства про державну службу.

Статус особливої категорії публічних службовців-чиновників або професійних державних службовців (80 з їх числа входять і ті, хто здійснює адміністративні і спеціальні повноваження) зумовлені сутністю держави, її конституційною структурою та завданнями. Правові відносини в цьому випадку мають оформлюватися на рівні державно-правових установлень і будуватися на принципі однобічного регулювання компетентними державними органами, встановленими Конституцією України. Реалізація вказаних відносин відбувається шляхом видання органом державної влади адміністративного акту, в якому для визнання його дійсним необхідно вказати також на згоду особи, яка призначається на посаду [2, с.7].

Засади правового статусу чиновників мають встановлюватися законом. В основу кваліфікації посад має бути покладений, насамперед, рівень освіти, враховуватися також класифікація державного службовця, час роботи на державній службі, вік службовця.

Правовий статус “простих” державних службовців та технічного персоналу (“працівників”) регулюється нормами приватного права, зокрема, приватноправовою угодою.

Суттєвим для правового регулювання державної служби є питання врегулювання правового статусу так званих “політичних діячів”, а також осіб, які займають посади політичних державних службовців, або інакше кажучи “політико-організаційні” посади. Правовий статус цих осіб має бути детально регламентований в окремих законодавчих актах.

Доцільно закріпити на конституційному рівні обов’язок звільнення державних службовців з посади у випадку обрання його в представницькі органи державної влади, оскільки перебування на державній службі несумісне з отриманням політичного мандату. Тобто, на час виконання обов’язків в органах законодавчої влади припиняються права й обов’язки за місцем попередньої роботи на державній службі [20, с.17].

Правовими засадами державної служби України за результатами проведення реформи, окрім Конституції, будуть виступати наступні джерела:

1.Узагальнюючий Закон України “Про основні засади державної служби”. Він має включати загальні положення, вичерпну класифікацію державних службовців, організацію керівництва державною службою тощо. Положення цього закону матимуть безпосередню дію та загальне значення.

2.Правові джерела для окремих груп державних службовців, якими встановлюються специфічні положення щодо правового статусу деяких груп державних службовців.

3.Правові джерела, що стосуються оплати службової діяльності державних службовців. Це має бути закон про посадові оклади державних службовців, за яким регулюється оплата праці, встановлюватимуться посадові оклади для державних службовців.

4.Правові джерела в галузі дисциплінарного законодавства. Це може бути Дисциплінарний кодекс, який мав би встановлювати види дисциплінарних стягнень, а також пов’язані з цим процесуальні норми. Велике значення має прийняття Кодексу правил поведінки державних службовців, який мусить охопити основні норми суспільної моралі, кращі традиції, звичаї національної культури.

Правовідносини в сфері державної служби регулюватимуться також окремими нормами як вже діючого законодавства (адміністративно-деліктний кодекси), так і нормами законодавчих актів, які ще мають розроблятися (Закон про Адміністративний Суд України, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.) [28, с.23].

Можливо в перспективі доцільно об’єднати частину вказаних адміністративно-правових актів в єдиний узагальнюючий акт на зразок Кодексу державної служби України.

В Законі України “Про державну службу” від 16.12.1993 року закріплене право на державну службу, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової й національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, всіх громадян, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли конкурсний відбір в установленому порядку або за