Значна робота щодо забезпечення реалізації права громадян на державну службу проводиться Координаційною Радою з питань державної служби при Президентові України. Одним з її результатів є створення проекту Комплексної програми підготовки державних службовців та заходів, спрямованих на виконання названої Комплексної програми, які затверджені Указом Президента України від 9 листопада 2000 р. [64].

Разом з тим, залишається гостро актуальним завдання створити якісно нові правові засади державної служби, з одного боку, а з іншого - забезпечити умови для недопущення руйнації системи державної служби, гарантії її розвитку та утвердження відповідно до конституційних вимог. Постійне доопрацювання, внесення змін та доповнень до чинного Закону України “Про державну службу” не може розв’язати всіх проблем, оскільки він, все ж таки, розрахований тільки на службу в органах виконавчої влади та їх апараті [33].

Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти дають підстави віднести державну службу України до традиційної бюрократичної системи, оскільки вона базується на законодавстві, багато в чому схожа з європейською державною службою.

Розв’язання проблем кадрової політики в державі пов’язане з визначенням кола державних органів та посадових осіб, які вправі регулювати основні правовідносини, що виникають у сфері державної служби. Окрім Верховної Ради України, до них слід віднести Президента України та Кабінет Міністрів України. При цьому Верховна рада встановлює основи державної політики, цілі, завдання та принципи функціонування державної служби в усіх сферах державної діяльності.

Удосконалення державної служби пов’язано з розв’язанням також і інших питань, які мають важливий характер. Це - виявлення впливу конституційних положень та чинного законодавства на розвиток правового статусу державних службовців, визначення системи та сфери законодавства про державну службу, вивчення досвіду інших країн у справі регламентації державної служби та можливостей його застосування в практичній діяльності державних органів України, розвитку галузевої нормотворчості про державну службу, з метою конкретизації положень чинного законодавства (конституційного, фінансового, міжнародного, трудового, кримінального).

Державна служба має велике значення, оскільки пов’язана зі структурно-функціональними елементами державного апарату - дотриманням організаційних та процесуальних основ діяльності державного апарату, встановленням ієрархії посад, оцінювання їх роботи, відповідальністю та стимулюванням діяльності [62, с.15].

Виходячи з того, що державна служба єдина в своїй основі, оскільки завжди пов’язана з управлінням, найбільш загальні засади завжди діяльності цього інституту повинні складати закон, у якому б були положення, що притаманні усім видам служби, категоріям посад і службовцям, організації керівництва й управління державною службою, закріплені принципи державної служби, закладені основи подальшого регулювання державно-службових відносин.

Особливості та види державної служби

У сучасному українському законодавстві і правовій науці терміном «державна служба» визначаються правовий інститут адміністративного права, навчальна дисципліна, назва державного органу (митна служба, контрольно-ревізійна служба та ін.), вид трудової діяльності. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин.

Державна служба як наука і навчальна дисципліна має свою галузеву належність. Вона є продовженням і доповненням безпосередньо «Державного управління» та «Адміністративного права».

Державна служба є комплексним правовим інститутом, оскільки включає в себе норми багатьох галузей права: конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального, житлового та ін.

Система законодавства про державну службу характеризується складом і внутрішньою структурою його джерел. Не зважаючи на те, що нормативні акти, що регулюють державно-службові відносини, належать до різних галузей права, вони об’єднуються в групи, інститути і послідовно розміщуються у відповідності до їх юридичної сили. У законодавстві про державну службу виділяють нормативні акти щодо регулювання загальних питань державно-службових відносин. Ці акти визначають поняття «державна служба», «державна посада», «державний службовець», а також поняття, види нормативних актів, які є джерелами законодавства про державну службу, принципи державної служби та ін.

Поняття державної служби вперше на законодавчому рівні визначається у Законі «Про державну службу». Державна служба – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Виходячи з наведеного поняття, можна виділити наступні основні її ознаки [33]:

а) професійна діяльність;

б) діяльність в державних органах та їхньому апараті;

в) заробітна плата за рахунок державних коштів.

Державна служба – це професійна діяльність, тобто нею можуть займатися тільки особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку. Варто зазначити, що даний закон не передбачає обов’язкової вищої освіти.

За законом державною є тільки та служба, яка здійснюється в державних органах та їхньому апараті.

Важливою ознакою державної служби є заробітна плата за рахунок державних коштів. Виходячи із статті 1 Закону «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, що нараховується, як правило, у грошовій формі, яку згідно з трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Водночас даний закон встановив, що держава здійснює регулювання оплати праці, зокрема, шляхом визначення умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, і керівників державних підприємств (ст. 8).

Державна служба ставить перед собою наступні завдання: охорона конституційного ладу України, створення умов для розвитку громадського суспільства, виробництва, забезпечення вільної життєдіяльності особистості, захист прав, свобод і законних інтересів громадян;

формування суспільно-політичних і державно-правових