Але останнім часом створення ЦОВВ зі спеціальним статусом набуло неконтрольованого характеру. Наприклад, на сьогодні кількість таких органів більша, ніж міністерств (17 проти 16), і це об’єктивно призводить до невиправданого звуження сфери впливу уряду на функціонування деякої частини органів виконавчої влади. Більше того, мають місце навіть випадки безпідставного надання «спеціального статусу» або власне міністерствам (зокрема, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції), або державним комітетам (зокрема, Державному комітетові з питань регуляторної політики та підприємництва, Державному комітетові ядерного регулювання). Хоча згідно з вимогами Концепції і чинного законодавства ЦОВВ «зі спеціальним статусом» та інші види ЦОВВ мають суворо розмежовуватись.

Виходячи з наведеного, видається за доцільне ліквідувати загалом такий вид органів, як ЦОВВ зі спеціальним статусом. Що ж до існуючих на цей час таких органів, то їх – після суттєвого скорочення кількості – треба було б перетворити в окремий вид органів виконавчої влади, але без віднесення їх до категорії «центральних». Водночас для підтвердження їх належності до виконавчої гілки влади можна було б запропонувати таку їх назву – «спеціальні органи виконавчої влади» (скорочено – СОВВ).

На відміну від «центральних органів виконавчої влади», ключові установчі та кадрові питання стосовно СОВВ повинні вирішуватись в індивідуально визначеному порядку, закріпленому або Конституцією, або відповідними статусними законами України. А ступінь їх підвідомчості урядові має визначатися залежно від конкретного характеру наданого їм «спеціального статусу». Важливо передбачити, що на СОВВ не можуть автоматично поширюватись положення п. 15 частини першої ст. 106 Конституції України, згідно з якими вирішення питань їх утворення, реорганізації чи ліквідації покладено на Президента України [15, с. 24].

У подальшому з наданням органам виконавчої влади «спеціального статусу» необхідно бути дуже обережним. А саме – кількість СОВВ не повинна бути настільки значною, щоб це послаблювало керованість у самій системі органів виконавчої влади. Принаймні, на цей час фактичне існування трьох СОВВ передбачено згаданими положеннями Конституції України, де йдеться про особливий порядок призначення на посаду та звільнення з посади голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення України. На сьогодні виправдано було б також надати статус СОВВ лише двом органам – Службі безпеки і Державній судовій адміністрації України.

Резюмуючи викладене, слід зробити висновок, що при реформуванні системи органів виконавчої влади надзвичайно важливого значення набуває належне доктринальне тлумачення конституційно визначених засад побудови і функціонування цієї системи. Виявлені при цьому окремі застереження мають належною мірою враховуватись і втілюватись у законодавчому забезпеченні подальших заходів адміністративної реформи.

ВИСНОВКИ

На основі вищевикладеного матеріалу можна зробити ряд висновків та узагальнень:

Державна служба є комплексним правовим інститутом, оскільки включає в себе норми багатьох галузей права: конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального, житлового та ін.

Законодавством визначено чотири види державних службовців: нижчий - простий, середній, підвищений (відповідальний), вищий. Зайняття відповідної посади можливе лише при виконанні ряду умов, залежно від рангів.

Для проходження служби нижчого рівня вимагається успішне закінчення загальноосвітньої школи, або інше, визнаний рівноцінним рівень освіти, підготовча практика для зайняття посади середнього рівня, як мінімум вимагається закінчення реального училища, підготовча практика протягом трьох років, складання іспитів на право проходження служби. Для проходження служби вищого рівня вимагається закінчення вищої школи, підготовча практика до зайняття посади протягом мінімум двох років, складання іспиту на право проходження служби.

Незалежно від конкретних специфічних функцій на державних службовців покладається обов’язок виконувати свої завдання безсторонньо та справедливо, маючи на меті благо всього суспільства.

Неодмінною умовою підвищення ефективності державної служби є формування якісного складу державних службовців у центральних і державних органах державної виконавчої влади. Посилення інтелектуального забезпечення економічних і соціальних форм досягається шляхом залучення до державної служби фахівців вищої кваліфікації, передусім для середньої ланки державного апарату. Ця робота повинна проводитись на основі постійного аналізу фактичного складу державних службовців, прогнозування кількісних та якісних змін у суспільно-політичному та економічному житті, у законодавстві та викликаного у зв’язку з цим оновлення функцій державних органів.

Для якісного формування складу державних службовців центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, їх керівникам необхідно визначити щорічно і на перспективу потребу у кадрах державних службовців всіх категорій з урахуванням посад і профілю їх діяльності, формувати замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, укладати відповідний договір з керівниками навчальних установ, добирати кадри державних службовців відповідно до вимог законодавства з урахуванням особливостей кожної справи.

Подальше вдосконалення інституту державної служби можливе у вивченні та творчому використанні зарубіжного досвіду з питань державного управління.

Формування сучасної високоефективної державної служби тільки розпочато. Вирішення цього завдання вимагає ще великих зусиль і засобів із державного бюджету, а також видання ряду нових нормативних правових актів по питаннях державної служби.

Державна служба як важливе соціально-правове явище особливо потребує теоретичних досліджень з різних точок зору: правової, політичної, соціальної, організаційної, психологічної та ін.

В процесі розвитку законодавства про державну службу буде посилюватись тенденція злиття подібних правовідносин в одну правову галузь. Законодавчий процес в області державної служби України приведе до створення нової галузі - службового права з своїм предметом правового регулювання. З практичної точки зору наслідком реформування державної служби стане виникнення на місці старої та неефективної державної служби сучасної публічної служби. Службове право повинно стати регулятором державно-службових відносин не тільки