За їх скоєння одночасно наступає і адміністративна і дисциплінарна відповідальність. Специфіка двоякої відповідальності обумовлена тим, що при скоєнні корупційних діянь відбувається посягання на трудові та адміністративні правовідносини.[15;]

Суб’єктами відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, можуть бути державні службовці, народні депутати України, народні депутати АРК, депутати і голови міських рад. Крім названих осіб, до суб’єктів корупційних правопорушень належать судді, прокурори, слідчі, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації, митної служби, а також працівники апарату судів, прокуратури та інших зазначених органів, уповноважені на виконання функцій держави. [12;]

Корупційні правопорушення скоюються тільки за наявності прямого наміру. Тобто, особа, яка здійснює корупційне діяння, усвідомлює, що будучи уповноваженою на виконання функцій держави, незаконно одержувала у зв’язку з виконанням таких функцій будь-які матеріальні блага, пільги і воліла діяти саме таким чином.

Об’єктом посягання корупційних діянь є встановлений порядок здійснення службових повноважень особами, уповноваженими на здійснення функцій держави. Крім того, кожне конкретне правопорушення, у залежності від функцій, які виконує уповноважена особа, характеризується належним йому безпосереднім об’єктом.

Об’єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризується протиправними діяннями (діями чи бездіяльністю). Оскільки наслідки скоєння корупційних правопорушень диспозиціями конкретних норм Закону не передбачені, то вони не мають значення для кваліфікації зазначених як корупційних. Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонене, а тому вони корупційним діянням не вважаються.

Отже, можна зробити такий висновок, що особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Дисциплінарна відповідальність застосовується до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, в якому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців можуть застосовуватись попередження про неповну службову відповідальність та затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім призначених службовців патронатної служби. Рішенням про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді. [2,36]

ВИСНОВКИ

Державна служба як наука і навчальна дисципліна має свою галузеву належність. Вона є продовженням і доповненням безпосередньо “Державного управління” та “Адміністративного права”.

Державна служба є комплексним правовим інститутом, оскільки включає в себе норми багатьох галузей права: конституційного, адміністративного, фінансового, трудового, кримінального, житлового та ін.

Загальний Закон про правовий статус державних службовців встановлює чотири види державних службовців: нижчий - простий, середній, підвищений (відповідальний), вищий. Зайняття відповідної посади можливе лише при виконанні ряду умов, залежно від рангів.

Для проходження служби нижчого рівня вимагається успішне закінчення загальноосвітньої школи, або інше, визнаний рівноцінним рівень освіти, підготовча практика для зайняття посади середнього рівня, як мінімум вимагається закінчення реального училища, підготовча практика протягом трьох років, складання іспитів на право проходження служби.

Для проходження служби вищого рівня вимагається закінчення вищої школи, підготовча практика до зайняття посади протягом мінімум двох років, складання іспиту на право проходження служби.

Незалежно від конкретних специфічних функцій на державних службовців покладається обов’язок виконувати свої завдання безсторонньо та справедливо, маючи на меті благо всього суспільства.

Неодмінною умовою підвищення ефективності державної служби є формування якісного складу державних службовців у центральних і державних органах державної виконавчої влади. Посилення інтелектуального забезпечення економічних і соціальних форм досягається шляхом залучення до державної служби фахівців вищої кваліфікації, передусім для середньої ланки державного апарату. Ця робота повинна проводитись на основі постійного аналізу фактичного складу державних службовців, прогнозування кількісних та якісних змін у суспільно-політичному та економічному житті, у законодавстві та викликаного у зв’язку з цим оновлення функцій державних органів.

Для якісного формування складу державних службовців центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, їх керівникам необхідно визначити щорічно і на перспективу потребу у кадрах державних службовців всіх категорій з урахуванням посад і профілю їх діяльності, формувати замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, укладати відповідний договір з керівниками навчальних установ, добирати кадри державних службовців відповідно до вимог законодавства з урахуванням особливостей кожної справи.

Подальше вдосконалення інституту державної служби можливе у вивченні та творчому використанні зарубіжного досвіду з питань державного управління.

Однак формування сучасної високоефективної державної служби тільки розпочато. Вирішення цього завдання вимагає ще великих зусиль і засобів із державного бюджету, а також видання ряду нових нормативних правових актів по питаннях державної служби.

Державна служба як важливе соціально-правове явище особливо потребує теоретичних досліджень з різних точок зору: правової, політичної, соціальної, організаційної, психологічної та ін.

В процесі розвитку законодавства про державну службу буде посилюватись тенденція злиття подібних правовідносин в одну правову галузь. Законодавчий процес в області державної служби України приведе до створення нової галузі - службове право з своїм предметом правового регулювання. З практичної точки зору наслідком реформування державної служби стане виникнення на місці старої та неефективної державної служби сучасної публічної служби. Службове право повинно стати регулятором