Однак працівник, який не з'явився на роботу або відмовився стати до роботи за наявності поважних причин, повертає випла-чені йому кошти за винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час перебування у дорозі (п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»). Для покриття заборгованості підпри-ємству, установі, організації власник або уповноважений орган може провести відрахування із заробітної плати працівника (ст. 127 КЗпП України). У цих випадках роботодавець видає наказ (роз-порядження) про відрахування, але не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу.

Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержан-ня інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачують-ся: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого примі-щення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усьо-го часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Підставою для встановлення гарантій, визначених цією стат-тею, є направлення працівника у службове відрядження, яким вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника під-приємства, об'єднання, установи, організації (далі — підприємс-тво) на певний строк до іншого населеного пункту для виконан-ня службового доручення поза місцем його постійної роботи. Правовою основою регулювання відносин, пов'язаних з направ-ленням працівника у службове відрядження, поряд з коментова-ною статтею є положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції 1997 p.), що передбачає поря-док включення до валових витрат платника податку (роботодавця) виплат на відрядження; постанова Кабінету Міністрів Украї-ни № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. (із подальши-ми змінами) та Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінан-сів України № 59 від 13 березня 1998 р. (із подальшими змінами).

Відрядження важливо відмежовувати від поїздок працівників, постійна робота яких здійснюється в дорозі; поїздок, зумовлених роз'їзним або пересувним характером робіт; переведення на ро-боту в іншу місцевість — у цих випадках застосовується інший порядок регулювання та види гарантій. Перш за все, варто зазна-чити, що службове відрядження здійснюється в межах трудових правовідносин, встановлених між конкретним працівником та власником (уповноваженим ним органом), що направляє у поїзд-ку і, на відміну від переведень на роботу на інше підприємство, відряджений працівник не включається до штату іншого під-приємства (хоча на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений). Місцем постійної ро-боти відрядженого працівника вважається підприємство, що роз-ташоване в певному населеному пункті, за межі якого він напра-вляється для виконання доручення власника (уповноваженого ним органу) і з якого він не може щоденно повертатись додому.

Службове відрядження, як правило, має «разовий», тимчасо-вий (не довше 30, 60 днів) характер і розглядається як обов'язок працівника виконувати розпорядження власника у межах обумов-леної трудовим договором роботи. Згода працівника на здійс-нення такої поїздки не передбачена. Тому відмова від виконання розпорядження вважається порушенням трудової дисципліни, окрім випадків обмеження повноваження направляти у відряд-ження відповідні категорії працівників. Виконання ж роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, передбачається в межах трудової функції працівника, що становить зміст його постійної роботи, і визначається домовленістю сторін (постанова Кабінету Міністрів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направле-них для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вах-товим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний

(пересувний) характер» від 31 березня 1999 р.). При цьому тер-мін відрядження працівників, які направляються для виконання у межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і бу-дівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів. Разом з тим, граничні розміри надбавок (польового за-безпечення) таким працівникам за день встановлюються в межах граничних норм витрат, установлених Кабінетом Міністрів Украї-ни для відряджень працівників.

Якщо виконання доручення відрядженим працівником вима-гає більшого терміну, ніж передбачено в законодавстві для здійс-нення службових відряджень, таку поїздку необхідно розглядати як тимчасове переведення в іншу місцевість. У такому випадку потрібно обов'язково отримати згоду працівника на виконання дорученої роботи.

2. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів.

Необхідно враховувати, що днем вибуття у відрядження вва-жається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї го-дини включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з нульової години і пізніше — наступна доба. Однак, у випадках, коли станція (пристань, аеропорт) розташовані за ме-жами населеного пункту, де працює відряджений, у строк відряд-ження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції (пристані, аеропорту).