Такі відрахування за наказом (розпорядженням) власника (упо-вноваженого ним органу) можливі тільки протягом місячного терміну з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, дня виплати неправильно об-численої суми і тільки за умови, що працівник не оспорює під-став і розмірів відрахування.

У разі пропуску зазначеного строку та (або) за наявності за-перечень з боку працівника проти цих відрахувань погашення заборгованості здійснюється тільки в судовому порядку. Відповід-но до роз'яснень вищеназваного Пленуму Верховного Суду Укра-їни у цих випадках застосовуються правила ч. З ст. 233 цього Кодексу, що передбачають однорічний термін для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, вищого за підле-глістю органу та прокурора із вимогами про стягнення із праців-ника не повернених ним сум.

19. Працівнику надаються щорічні відпустки за відпрацьова-ний робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України, ст. 6 Зако-ну України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Такі відпу-стки можуть використовуватись працівниками протягом робочо-го року, за який вони передбачені, тобто до його закінчення. Тому при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, власникові (уповнова-женому ним органу) надано право здійснювати відрахування за невідпрацьовані дні відпустки. Обчислення заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток здійснюється за правилами По-рядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого по-становою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Проте відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не про-вадяться, якщо працівника звільнено з таких підстав: призову або прийняття на військову службу, направлення на альтернатив-ну (невійськову) службу; переведення працівника за його згодою на інше підприємство або переходу на виборну посаду у випад-ках, передбачених законами України; відмови працівника від пе-реведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істот-них умов праці; проведення змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або пе-репрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій по-саді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної робо-ти; нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; направлення на навчання; виходу на пенсію; в разі смерті працівника (ст. 22 Закону України «Про відпустки»). Зазначений перелік випадків, коли відрахування при звільненні не провадяться, дещо ширший за викладений у ст. 127 цього Кодексу. Разом з тим саме цією спеціальною нормою слід керуватись, оскільки вона розширює (а не звужує у порівнянні із загальними нормами) зміст і обсяг наданих громадянам прав (ст. 22 Конституції України).

У разі виникнення спору щодо повернення заборгованості роботодавець може звернутись до суду у порядку, передбаченому ч. З ст. 233 цього Кодексу.

20. Відрахування із заробітної плати працівника для покриття шкоди, завданої ним підприємству, установі, організації, здійс-нюється за правилами глави IX цього Кодексу.

Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у ви-падках, окремо передбачених законодавством України, — п'ят-десяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчи-ми документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповно-літніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

(Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3546-11 від 10.02.87; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; № 2056-111 від 19.10.2000)

1. Правила щодо обмеження розміру відрахувань із заробітної плати працівників, встановлені цією статтею, поряд з обмежен-ням випадків проведення відрахувань тільки у відповідності із законодавством згідно зі ст. 127 цього Кодексу є окремим спосо-бом захисту права особи на отримання винагороди за працю.

Зазначена норма містить три основні гарантії збереження на-лежної працівникові суми трудової винагороди у кожному ви-падку її виплати за наявності відповідних відрахувань. Це забез-печення виплати заробітної плати з утриманням з неї не більше 20 відсотків усіх відрахувань; з утриманням 50 відсотків із заробіт-ної плати тільки в окремих випадках, передбачених законодавст-вом; забезпечення виплати 50 відсотків заробітку за наявності відрахувань за кількома виконавчими документами. Винятками із зазначених гарантій є лише випадки відрахувань із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

2. Зазначене у частині першій цієї статті Кодексу обмеження розміру усіх відрахувань 20 відсотками від заробітної плати пра-цівника слід тлумачити як заборону нараховувати утримання, що