2. Перелік виплат, на які законодавством забороняється звер-нення стягнень, визначено ст. 73 цього Закону, за положеннями якої до таких коштів включаються:— 

вихідна допомога при звільненні працівника;— 

компенсація працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за від-пустку, не використану протягом кількох років (в останньому випадку на цю суму може бути звернене стягнення аліментів);— 

допомога на лікування;— 

допомога по вагітності та пологах;— 

компенсаційні виплати при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;— 

польове забезпечення, надбавки до заробітної плати та ін-ших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;— 

матеріальна допомога особам, які втратили право на допо-могу по безробіттю;— 

одноразова допомога при народженні дитини;— 

державна допомога на поховання;— 

допомога по догляду за дитиною; допомога особам, зайня-тим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інших допомог на дітей, перед-бачених законодавством;— 

щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням спо-живання продуктів харчування місцевого виробництва та особис-того підсобного господарства громадян, які проживають на те-риторіях радіоактивного забруднення;— 

вартість виданого безкоштовно обмундирування і натураль-ного постачання (або їх грошової компенсації);— 

дотації на обіди, вартість путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання

Стягнення не провадиться також із сум: неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з ор-ганів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

3. Із зазначених виплат не провадиться стягнення аліментів. Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 146 «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відра-хуванні аліментів» від 26 лютого 1993 р. до переліку виплат, на які утримання аліментів не звертаються, також включені: компен-саційні суми, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу; вартість безкоштовного надання квартир та комунальних послуг; державна допомога, що виплачується на не-повнолітніх дітей в період розшуку їх батьків.

4. Відрахування за вироком суду про призначення виправних робіт не провадяться з таких виплат, як пенсії і допомога, одер-жувана в порядку соціального забезпечення і соціального стра-хування; виплати одноразового характеру і не передбачені систе-мою заробітної плати; суми, що виплачуються у вигляді компен-сації за витрати, пов'язані з відрядженнями, та з інших компенсаційних витрат (частина 3 ст. 102 Виправно-трудового кодексу України).

5. Виплати, які не включаються до складу сукупного оподат-ковуваного доходу громадян, передбачені п. 1 ст. 5 Декрету Кабі-нету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 лютого 1992 р. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету суми виплат, що не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян відповідно до підпунктів «ай-во», «с»—«х» та «ч» п. 1 статті 5, не враховуються при визначенні бази обчислення страхових внесків, податків і зборів, які нарахо-вуються на фонд оплати праці відповідно до законів України.

ГАРАНТІЇ ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ

МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ,

ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і закон-ні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення від-повідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і по-рядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправ-ними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за ви-нятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відпові-дальність може бути покладена незалежно від притягнення пра-цівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-гос-подарського риску, а також за неодержані підприємством, уста-новою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівни-ком, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваже-ного ним органу працівник може передати для покриття заподія-ної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

(Стаття ПО із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 0S.07.95)

1. Коментована стаття має принципово важливе значення в системі норм, які регулюють порядок застосування матеріальної відповідальності працівників. Вона закріплює загальні засади, якими необхідно керуватися в кожній конкретній ситуації, що пов'язана із встановленням факту нанесення шкоди підприємст-ву, установі, організації, розмірів та порядку відшкодування за-подіяної шкоди. Положення законодавства про матеріальну від-повідальність поширюються на всіх юридичних осіб, незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми. Вони також застосовуються, якщо стороною трудових правовідносин — роботодавцем виступає фізична особа.

2. Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку праців-ника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор-ганізації внаслідок невиконання чи неналежного виконання тру-дових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівни-ка бережливо ставитися до майна власника та вживати заходів щодо запобігання шкоди (такий обов'язок прямо закріплений частиною другою ст. 131 КЗпП).

У чинному законодавстві поряд з поняттям матеріальної від-повідальності визначена категорія цивільної майнової відпові-дальності (ст. 440 ЦК України.) Однак тотожні на перший по-гляд поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріп-лено