Обґрунтовуючи свої висновки, прихильники цієї позиції вказують на відсутність безпосереднього зв'язку з майновими відносинами і на зовсім інші, невіддільні від особистості об'єкти, що свідчить про неможливість належності даних відносин до цивільного права .

На думку В. А. Тархова, "відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, пов'язаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не можуть розраховувати на виділення в самостійну галузь".[13, c. 57]

Між тим ряд авторів дали переконливе обґрунтування того, що відносини, які виникають з приводу особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, є частиною предмета цивільно-правового регулювання, [4, c. 21 - 23] адже ці відносини за своїм абсолютним характером тяжіють до відносин власності.

Кожна людина має право на матеріальні блага і кожна людина має право на такі особисті блага, як життя, здоров'я, честь, гідність, ділова репутація та інші. Тут можна побачити багато спільного. І тому з 1 січня 1964 р., а саме з моменту введення в дію ЦК УРСР, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, хоч і в обмеженому вигляді, але врегульовано цивільним правом.

Питання про можливість регулювання або лише захисту зазначених відносин також набуло свого часу дискусійного змісту. Так, висловлювалася думка про те, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, що виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Що стосується інших особистих немайнових відносин, то закон може лише охороняти їх, а саме — застосовувати правові санкції.

У наш час нормами ЦК може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують.[10, c. 48]

Самостійного висвітлення у зв'язку з цим заслуговує питання про функції цивільного права у сфері особистих немайнових відносин.

Загальновизнано, що "активна роль права виявляється в його функціях, тобто в напрямах правового впливу, які відображають роль права в організації (упорядкуванні) суспільних відносин".

У загальній теорії права прийнято відокремлювати регулятивну і охоронну функції. Головна відмінність між ними полягає в тому, що регулятивна функція спрямована на забезпечення належної нормальної організації суспільних відносин, а охоронна — на охорону суспільних відносин, її недоторканність, а отже, на відокремлення чужих даному суспільству відносин.

Можливість здійснення як регулятивної, так і охоронної функцій цивільного права у сфері немайнових відносин обумовлена тим, що право "має певне значення як при забезпеченні прав і свобод "для" (для активних власних і чужих дій), так і при забезпеченні свободи "від" (від втручання інших осіб у сферу життєдіяльності даної особистості)".

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормального здійснення.

Виправданість такого висновку випливає зі ст. 1 ЦК УРСР, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин. Для того, щоб наведена позиція отримала остаточне визнання в цивільно-правовій науці, цивілістика повинна була відмовитися від висловлених раніше поглядів протилежного характеру.

Регулюються особисті немайнові відносини різними інститутами цивільного права. Так, авторське, патентне та інші правові інститути регулюють відносини, пов'язані з майновими. Предмет їх становлять майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими — а саме суспільні відносини, які складаються з приводу таких нематеріальних благ, як життя, здоров'я, особиста недоторканність, честь і гідність, — повинні також утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.

З.В. Ромовська пояснює включення особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання наявністю характерних спільних ознак, які притаманні майновим та особистим відносинам. До них належать: 1) рівне становище сторін, тобто відсутність між суб'єктами особистих немайнових та майнових відносин ознак підпорядкування; 2) у разі порушення особистих та майнових прав вони можуть бути захищені методами цивільного права.[9, c. 23]

Особливості методу правового регулювання дозволяють, як відомо, поряд із предметною ознакою характеру відносин, відмежувати галузі права.

Тому, оскільки учасники особистих немайнових відносин, які входять у сферу регулювання цивільного права не пов'язані підпорядкуванням однієї сторони іншою (лінійним або функціональним), то саме ця ознака може бути використана як один з найважливіших критеріїв для відмежування відносин, які входять у правове поле різних галузей права.

Л. О. Красавчикова вважає, що юридична рівність сторін, надання сторонам можливості визначати характер взаємовідносин повністю (або частково) за власною волею (тобто диспозитивність), ініціатива учасників відносин, особливості засобів захисту та інші специфічні ознаки галузі цивільного права в сукупності дають змогу досить чітко відокремлювати ті особисті немайнові відносини, які можуть і повинні регулюватися цивільним правом, від тих, які підлягають правовому впливу з боку інших галузей.

Специфіка методу цивільно-правового регулювання полягає в тому, що суб'єкти цивільного права наділяються як диспозитивністю, так і ініціативою. Вони вирішують питання про засоби та шляхи реалізації своїх прав самостійно.

Таким чином, реалізація охоронної функції цивільного права стає можливою тільки у поєднанні з регулятивною, яка виявляється у впливі права на суспільні відносини як шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах, так і шляхом оформлення їхнього руху. При цьому окремо взяті регулятивні і охоронні приписи тісно переплетені між собою, виступають у