У теорії права до шляхів впливу права у процесі правового регулювання відносять: надання особам суб'єктивних прав; покладення на них юридичних обов'язків; загрозу застосування заходів державного примусу; забезпечення державного примусу.

Між тим Л. О. Красавчикова звертає увагу на те, що жодна галузь права не може наділити громадянина (фізичну особу) честю і гідністю, ім'ям, життям і здоров'ям, особистою свободою і недоторканністю. Ці нематеріальні блага з'являються у людини в момент народження і нерозривно пов'язані з нею протягом всього життя. На думку вченого, цивільне право у цій сфері констатує наявність названих благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд. Таким чином, регулятивна функція цивільного права у сфері особистих немайнових відносин виявляється, в першу чергу, у формі юридичного визнання належності кожній фізичній особі невідчужуваних нематеріальних благ і свободи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, а основу цивільно-правового регулювання (яке включає охорону) особистих немайнових відносин становить система встановлених державою юридичних заходів і способів забезпечення юридичне визнаної свободи громадянина визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, яка виключає втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом.[9, c. 32 – 33]

Аналіз особистих немайнових відносин дає можливість виділити найважливіші їх ознаки:

по-перше, вони не мають економічного або майнового змісту, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Вони виникають у людини з народження, одні — внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші — внаслідок того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі;

по-друге, мають абсолютний характер. Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Цим правам (на ім'я, честь, гідність) відповідають обов'язки інших осіб не порушувати, поважати ці права;

по-третє, вони складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, тому мають особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість — нетоварність.

Переважна більшість дослідників цивільного права визначає особисті немайнові відносини як такі, що не пов'язані безпосередньо з майновими відносинами і які виникають з приводу немайнових благ, невіддільних від конкретної особи і в яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Л. О. Красавчикова підкреслює, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, — це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають єдину позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та невіддільні від неї.[9, c. 32 – 33]

Життя, здоров'я, ім'я, гідність не стають товаром ні за яких умов нормального існування і розвитку людського суспільства.

Нематеріальні блага розглядаються в Цивільному кодексі як різновид об'єктів, з приводу яких можуть виникати цивільні правовідносини.

ЦК України поділяє нематеріальні блага на результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформацію та особисті немайнові блага фізичної особи.

Правовідносини, елементом яких є суб'єктивне право особи на нематеріальне благо, є абсолютними, враховуючи те, що управомоченому суб'єктові протистоять абсолютно усі, хто зобов'язаний утримуватися від порушення цього права. Однак у разі його порушення воно набуває характеру відносного правопорушення.

Нематеріальні блага характеризуються принаймні двома нерозривно пов'язаними з ними ознаками. Це, по-перше, відсутність матеріального (майнового) змісту і, по-друге, нерозривний зв'язок з особистістю носія, що породжує невідчужуваність цього блага.

Вважається, що невідчужуваність нематеріальних благ не виключає того, що їх здійснення і захист можуть доручатися третім особам, зокрема, позови про захист честі і гідності неповнолітніх можуть пред'являти їх законні представники. Нетоварність, відсутність економічного змісту нематеріального блага, його нерозривний зв'язок з особою носія є необхідними, але не виключними ознаками. Невіддільність від особи носія даного нематеріального блага, наявність цього блага індивідуалізує і робить неповторною саму особистість її носія. Нематеріальні блага характеризують суспільний стан їх володільця і становлять його невід'ємну, хоч і таку, що може змінюватися, якість на весь період його існування. Підкреслюється, що нематеріальні блага існують без обмеження строку.[5, c. 314 – 315]

Як уже підкреслювалось, ці правовідносини в переважній більшості є абсолютними.

Певну специфіку має суб'єктний склад особистих немайнових правовідносин. Враховуючи, що книга II ЦК України присвячена особистим немайновим правам фізичних осіб, правомочною особою щодо таких благ за таких умов слід назвати лише фізичну особу. Хоч юридичні особи також можуть розглядатися як правомочні особи, наприклад, коли йдеться про захист ділової репутації юридичної особи або про право на найменування.

Зобов'язані особи можна поділити на дві категорії — загальну і спеціальну. До загальної категорії належать практично всі суб'єкти права — як фізичні, так і юридичні особи, за винятком самої правомочної особи. Кожна особа виступає носієм обов'язку не порушувати особисте немайнове право. Спеціальна категорія зобов'язаних суб'єктів включає всі організації, працівників цих організацій, які в межах, встановлених законом, причетні до здоров'я, особистого життя тощо.[5, c. 315]

Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистих немайнових правовідносин є визначення суб'єктивного особистого немайнового права управомоченої фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб. Специфікою суб'єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація передбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою управомоченою особою.

Законом встановлюються лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд і де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. В цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний