“Право державної та комунальної власності”

ПЛАН

Стр.

ВСТУП

ПОНЯТТЯ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ТА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1. Право державної власності

1.2. Право комунальної власності

2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ТА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС І ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ДЕРЖАВНИХ ТА КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ І УСТАНОВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблематика державної та комунальної власності в Україні є однією з найбільш актуальних. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання економічної ролі державної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов державної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є, на наш погляд, найменш вивченими питаннями в економічних дослідженнях.

Досі немає чіткого визначення концепції права державної та комунальної власності України.

3 наближенням до інформаційного суспільства вага й значення державної та комунальної власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об’єктивно обумовлює поширення державної власності на інформаційну продукцію. Це пояснюється тим, що ключовими пріоритетами суспільного розвитку все більше стають: підтримка державою наукових досліджень, розвиток інформаційних систем й інформаційних ресурсів, створення умов зростання інформаційної індустрії, поліпшення умов доступу до інформації, удосконалення законодавства щодо цього та захист інформації, а також поширення міжнародного співробітництва й торгівлі в галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій.

У зв'язку з цим виникає питання права власності держави. Як відомо, теорія прав власності, не спростовуючи поняття її економічного змісту за К. Марксом, розглядає власність як систему відносин чи навіть матеріальне їхнє втілення у вигляді "пучка прав", що випливає з використання об’єктів власності, а "правила гри" визначають і регулюють законодавці, тобто державні органи влади. Для реалізації прав власності потрібні відповідні інститути. Оскільки теорія прав власності вважається однією з теорій неокласичного напряму економічної думки ("економічний імперіалізм"), то тривалий час вона розглядалася в системі інституціоналізму. Хоча останній спромігся поєднати марксистську концепцію власності з неокласичною теорію прав власності, що на сьогодні слід вважати певним прогресом в еволюції економічної думки. Перенесення теорії прав власності з неокласичної теорії до інституціональної можна пояснити тим, що предметом дослідження стали різні інститути, такі, як освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї, міжнаціональні відносини тощо, що потребують правового статусу, а значить, прерогативи держави.

Звернемо увагу на те, що виконувати економічні функції держава спроможна лише за умов власного поля діяльності, тобто через власні об’єкти власності. Тому не зайвим буде визначення об’єктів державної власності в Україні. Теорія і практика розвинутих країн свідчать про те, що об’єкти державної власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність. До загальнодержавної, як правило, належить чимала частка національного багатства: земельні надра, їхнє виявлення й розробка, водні, лісові тощо ресурси, національні комунікації, як-то лінії електромереж, мости, нафто-, газо- та продуктопроводи, зона повітряного простору, ресурси космічних систем, частотний діапазон, власні підприємницькі структури, зокрема ті, що "виробляють" так звані суспільні товари, а також державні утворення, що діють за кордоном. Таким чином, виключно державною власністю мають бути такі об’єкти, які впливають на долю переважної більшості населення країни, стан його здоров'я, рівень життя, соціальну захищеність, інтелектуальний розвиток, національну безпеку. До муніципальної власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій території (що визначається окремою угодою між центральною і місцевою владою), значна частка доходів від їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо. Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.

Щодо суб’єктів державної власності, то відповідно до її об’єктів вони розподіляються на суб'єкти загальнодержавного значення (держкомітет), уповноважені місцевої влади, юридичні структури комунального господарства.

У даній роботі на основі аналізу норм чинного законодавства та наукових праць провідних вітчизняних та зарубіжних науковців-цивілістів висвітлюються як вже зазначені, так і інші, пов’язані з ними проблеми правового регулювання права державної та комунальної власності в України та його реалізації.

1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ТА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1. Право державної власності

Виходячи з положень Конституції України, суб'єктом права державної власності є держава, утворена Українським народом (за винятком виключної власності Українського народу) [1].

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність (за Конституцією України — просто державну) становлять: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; Національний банк, інші банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток; інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами. У наведеному переліку об'єктів права державної власності можна виділити дві категорії майна, а саме: а) майно, яке взагалі не може бути у власності інших суб'єктів права власності (наприклад, оборонні об'єкти, Національний банк); б) майно, яке у принципі може бути у власності інших суб'єктів, але в даному випадку за своїм функціональним призначенням