Угода визнається укладеною за відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав та обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, угоду піднайму жилого приміщення укладено за такої умови: наймач надасть жиле приміщення піднаймачеві, як тільки його син переїде на постійне місце проживання до іншого міста.

Угода визнається укладеною за скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав та обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, вищезазначену угоду піднайму жилого приміщення може бути укладено за умови: піднаймач може поселитися і проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із відрядження.

Угоди, що укладаються за відкладальною або скасувальною умовами, називаються умовними угодами. При цьому їхні учасники не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкодила сторона, якій настання умови не вигідне, вважається, що умова настала.

Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови вигідно, вважається, що умова не настала.

Умови, за яких укладаються угоди, слід відрізняти від строків. Виконання обов'язків, встановлених угодою, здійснюється, як правило, у певний строк. Ще не відомо, станеться чи ні умова, а строк неминуче настане. У цьому полягає різниця між умовами і строками в угодах. Строки можуть визначатися зазначенням конкретної календарної дати, певного проміжку часу, події, щодо якої відомо, що вона обов'язково станеться [12, c. 316].

Новий ЦК України відтворює положення ЦК України 1963 р. з деякими редакційними змінами.

ВИСНОВКИ

Отже, під правочином розуміється дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов’язків. Для правочину характерними є такі ознаки.

Правочином визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде визнаватися правочином.

Правочином визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб.

Правочин може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами.

Правочини, які вчиняють громадяни і юридичні особи, є досить різноманітними, а тому вимагають певної класифікації. Вона може проводитись за різними критеріями: за числом сторін, волевиявлення яких необхідно для виникнення правочину, за співвідношеннями прав та обов’язків сторін в угоді; за моментом, з яким пов’язується виникнення правочину; за значенням підстав правочину для її дійсності і т.п.

У залежності від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для виникнення правочину, їх поділяють на одно-, дво- та багатосторонні. Правочини поділяються на платні й безоплатні. В залежності від моменту виникнення угод, правочини поділяються на консенсуальні й реальні. За значенням підстав для дійсності правочину останні поділяються на каузальні і абстрактні. Ці правочини, а також більшість інших є каузальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. Правочин, в якому відсутня мета, тобто підстава укладення, може бути визнаний недійсним. Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати ряду вимог, які прийнято називати умовами дійсності правочину. До них належать: законність змісту; здатність осіб, які її учиняють, до участі в угоді; відповідність внутрішньої волі волевиявленню; дотримання форми правочину.

Правочин, укладений з порушенням хоча б однієї із зазначених умов, визнається законодавством недійсним. Недійсність правочину означає, що дія, учинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які вона була спрямована.

Під законністю змісту правочину слід розуміти такі дії її учасників, які не порушують вимог закону. При цьому слово „закон” вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у законі приписів. Незаконним, наприклад, буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке обмеження не передбачене законом.

Форма правочину – це спосіб волевиявлення. Правочини можуть укладатися усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Якщо в законі не встановлена певна форма тих чи інших угод, то сторони обирають на свій розсуд, у якій формі укласти потрібну їм угоду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356.

Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року.

Закон України „Про нотаріат” вiд 28.01.1993 № 2951-XII // (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст.383)

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними

Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства. — Луганск РИОЛИВД, 2001 —С 1—6

Бірюков І.А., Заіка Ю.І., Співак В.Н., Цивільне право України. Загальна частина. Підручник. – К.; Наукова думка. 2000. – 304с.

Брагинский М И, Витрянский В. В Договорное право Общие положения. — М.. Статут, 1998

Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. – Т.1: Общие положения. Курс лекций. – М.: Инфра-М, 1994. – 432 с.

Основи правознавства: Навч. посібник/ За ред. С.В.Ківалова, М.П.Орзік. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 358 с.

Підприємництво: основи, особливості, механізми. Навч. посібник./ С.М. Злупко, О.В. Стефанишин, Львів. нац. ун-тет ім. І. Франка, 2000.- 370с.

Право: Учебник для вузов/ А.И.Косарев, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др.; За ред. проф. М.А.Теиловой, проф. М.В.Малинкович. –