Конституційне обмеження прав і свобод у зарубіжних країнах

Вступ

1. Поняття конституційного обмеження прав і свобод людини

2. Конституційне обмеження прав і свобод у зарубіжних країнах

Висновки

Використана література

Вступ

Відсутність в правовій науці, законотворчій і правозастосовній практиці загальноприйнятого трактування і дефініції обмеження прав і свобод, певною мірою пов'язане, на наш погляд, з тим, що в найбільш відомих міжнародно-правових документах вживається декілька термінів-понять, які прямо або побічно відображають це явище. Так, наприклад, в Загальній декларації прав людини (п.2 ст.29), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст.4) і ін. активно використовується термін "обмеження"; в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст.4), де говориться про зобов'язання держав перед своїми громадянами, вживається термін "відступ від своїх зобов'язань"; в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод використовується відразу два терміни "обмеження" (ст. 8-11,18) і "відступ від своїх зобов'язань" (ст.15).

Крім того, відсутність загальноприйнятого трактування поняття спричинила відмінність в тлумаченні структури і елементів (характеристик) змісту і вияву в цьому понятті соціально-правового явища.

Як результат цього виникає ситуація, коли законодавство кожної держави на свій розсуд визначає поняття обмеження прав і свобод людини і громадянина. Враховуючи значущість цього інституту конституційного права, на науковому рівні необхідно дослідити, що ж слід розуміти під поняттям конституційного обмеження прав та свобод, провівши порівняння з тим, як це питання врегульовано законодавствами окремих зарубіжних країн.

У зв’язку з цим, завдання даної роботи полягатимуть у наступному:

1. Окреслити основні підходи до розуміння конституційного обмеження прав та свобод;

2. На підставі окремих наукових праць у сфері конституційного права зарубіжних країн з’ясуваоти основні тенденції щодо конституційного обмеження прав і свобод у таких країнах, як Німеччина, Португалія, Польща, Російська Федерація.

1. Поняття конституційного обмеження прав і свобод людини

На необхідність обмежень прав і свобод людини в літературі вказується практично всіма дослідниками минулого і теперішнього часу. Так, відомий російський філософ XIX століття Е.Н. Трубецкой присвятив значну увагу філософським аспектам праворозуміння. в "Працях по філософії права" пише, що "де свобода окремої особи не обмежена ніякими правилами, ніякими приписами, там немає взагалі ніякого права: істотною ознакою права є правило, або норма, що обмежує свободу" [13, с. 291].

Що ж до самого поняття "обмеження прав і свобод", то тут можна відзначити, що лише на "круглому столі" з проблем обмеження прав і свобод людини, проведеному в 1998 року журналом "Держава і право", це поняття стає безпосереднім предметом теоретичного аналізу. У виступах В.И. Гоймана, М.И. Байтіна, В.А. Толстіка, Н.Н. Вопленко і ін. теоретиків права поняття обмеження прав і свобод людини вперше, напевно, за останні десятиріччя у правовій науці так цілеспрямовано і зацікавлено розкривається в самих різних контекстах, хоча загальної думки щодо одноманітного і оптимального трактування визначення цього поняття досягнуто не було. До цього обмеження прав і свобод звичайно виражалися поняттям правових обмежень. Питання правового (законного) обмеження законних прав і свобод людини в сучасних умовах набувають особливої гостроти і вимагають до себе найпильнішої уваги збоку теорії права і юридичної практики.

На цю тему з'явилися останнім часом ряд публікацій. Прикладом тому може служити опублікована в Інтернеті стаття депутата Державної Думи РФ А. Коровникова, присвячена темі обмеження прав військовослужбовців. Автор статті виділяє ряд характеристик предмета свого аналізу, зокрема, наступні "структурні елементи" обмеження прав і свобод: правова основа, яка визначає характер і зміст обмежень; мета обмежень; обставини, що зумовлюють необхідність обмежень; перелік (види) прав і свобод, які підлягають обмеженням; інформування світової спільноти про введення обмежень.

Як можна бачити, коло питань, що розглядаються автором, достатньо широке і відображає істотні сторони теоретичного пізнання явища і поняття обмеження прав і свобод. В той же час, на наш погляд, це коло може і повинно бути значно розширене. Крім того, вживання А. Коровниковим терміну "структурні елементи" дещо завужує наочну сферу дослідження, оскільки вивчення явища і поняття обмеження прав і свобод припускає звертання уваги не тільки на власне елементи змісту цього обмеження, але і на інші чинники, які опосередковують це явище. В цьому відношенні було б, напевне, більш обґрунтованим використання терміну "характеристики обмеження", що дозволило значно розширити можливості теоретичного аналізу.

Як можна бачити, в науковій літературі і в мові політико-правової практики поки не склалося єдиного підходу до розуміння, трактування, елементів, що становлять обмеження прав і свобод людини. На наш погляд, рівень розробленості цієї проблеми дає достатню підставу говорити про дві основні смислові грані змісту поняття обмеження прав людини.

Перше. Обмеження є виключенням із загальної сукупності прав і свобод людини, належних (наданих) їй певних прав. Таке виключення, тобто кількісне зменшення вже належних людині прав і свобод, відбувається через різний рід об'єктивних або суб'єктивних обставин, що мають, як показує практика, найчастіше політичний характер. Такі ситуації мають місце, наприклад, при введенні в країні або на якій-небудь її території, режиму надзвичайного стану.

Друге. Обмеження виявляє собою звуження об'єму і (або) зміст конкретних прав і свобод шляхом встановлення владоносіями просторових меж, тимчасових рамок, кола осіб або певних варіантів поведінки індивідів. Найбільш яскраві тому приклади дають норми охоронного законодавства (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого і ін.).

Якщо спробувати дати визначення обмеження, яке б змогло охопити обидві його сторони, то його формулювання могло б мати такий вигляд: "Обмеження прав (свобод) людини обумовлене об'єктивно-суб'єктивними чинниками, головним