Конституції РФ, означає, що публічні інтереси, перелічені у цій нормі, можуть виправдати правові обмеження прав і свобод, якщо вони адекватні соціально виправданим цілям [7].
Принцип пропорційності визнає також Європейський Суд з прав людини, який розтлумачив положення Європейської Кой венції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) — "обмеження, необхідні у демократичному суспільств та "згідно із законом" у світлі вимог цього принципу: обмеження на свободи. що гарантуються Конвенцією, мають бути "пропорційними легітимній меті, яка переслідується цими обмеженнями", "між засобами, що обираються, легітимною метою та встановленням відповідних обмежень має існувати розумне пропорційне сніг відношення", оскільки "в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда". Суд у Сграсбурзі не тільки перевіряє здійснення повноважень, у тому числі дискреційних, розумно, обережно та чесно органами державної влади країн, що підписали Конвенцію, а й вимагає,щоб рішення цих державних органів ґрунтувалися "на належному сприйнятті відповідних фактів", а державне втручання було розумно необхідним для досягнення переслідуваної легітимної мети.
Принцип пропорційності є обов'язковим не тільки для країн — членів Ради Європи, а й для країн Європейського Союзу внаслідок доктрини прецедентного права, оскільки він сформульований Європейським Судом. Під таким принципом розуміється наступне: застосовані засоби мають бути адекватними очікуваному результату; відхилення від норми (дискреція) допускається тільки для досягнення поставленої мети; покарання повинно бути пропорційним вині; забороняється накладати непосильні обов'язки на осіб за рахунок інших.
Принцип пропорційності також дістав свій позитивний нормативний вияв у ст. Зв, яка була введена у Договір про Європейське Співтовариство Маастрихтським Договором 1996 р.: "Будь-які дії Співтовариства не мають поширюватися далі того, що необхідно для досягнення цілей цього Договору" [13, с. 161].
Принцип пропорційності застосовується судами у країнах, що належать до англосаксонської правової системи. Так. Верховний Суд Індії в одному з своїх рішень проголосив, що "про чинність закону треба судити за його впливом на основні права громадян та за його неминучими наслідками. Якщо вплив закону та його наслідки невигідно позначаються на правах громадян, його треба проголосити нечинним".
Верховний Суд Канади також часто звертається до принципу пропорційності при визначенні конституційності законів, що обмежують конституційні права людини. У рішенні по справі Dagenais v. Canadian Broadcasting Corp. Суд визнав, шо традиційне нормативне положення загального права, яке забороняє поширення інформації каналами мас-медіа щодо кримінального процесу, має бути змінено з урахуванням необхідності дотримання рівного статусу, що надається Канадською Хартією Прав та Свобод — права на свободу висловлювання та права на справедливий (чесний) судовий процес. Оскільки заборона будь-яких публікацій щодо судового процесу, на думку Суду, обмежує свободу висловлювання третіх осіб, загальне право мас врахувати цілі, для досягнення яких приймається гака заборона, та зважити пропорційність впливу такої заборони на права, гарантовані Хартією. Зміни в загальному праві повинні врахувати наступне: заборона на публікації приймається лише у разі, коли 1) така заборона необхідна для реального усунення ризику несправедливого судового процесу; 2) позитивний ефект, спричинений забороною публікації, має переважати над ущемленням свободи висловлювання, спричиненого забороною. Тому заборона на поширення інформації каналами мас-медіа щодо кримінального процесу була визнана надто узагальнюючою та скасована на підставі невідповідності принципу пропорційності.
Після визнання принципу пропорційності невід'ємною складовою частиною конституційного права демократія збагачується новим змістом, набуває всіх ознак конституційної дс-мократії, яка ще має синонімічну назву "судова", або "процесуальна", демократія. Це дозволяє вести розмову про призначення основних прав людини як засобу обмеження державної влади: обмеження щодо прав і свобод людини і громадянина, які містяться у законі, є недостатніми для визначення конституційності цього закону, оскільки ці обмеження можуть виявитися непропорційними, а отже, неконституційними. Звичайно, діяльність суддів за таких умов не може бути зведена до простого, механічного нормозастосування, оскільки потребує творчого, "динамічного" та цільового тлумачення в процесі реалізації конституційних норм з метою встановлення конституційного судового контролю за змістом законів та визначення суддівських стандартів щодо пропорційності обмежень на основні права людини. Принцип пропорційності нормативно не закріплений в європейських конституціях, а сформульований суддями в процесі конституційного тлумачення. Хоча цей принцип не закріплений і в тексті Конституції України, проте вже настав час для обговорення питання про конституційні цілі нормативного регулювання у співвідношенні із засобами, що обираються для їх досягнення, в контексті обмеження та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.
Європейський суд з прав людини однозначно засудив цензуру як таку, що перешкоджає передачі інформації особам, які бажають її отримати і розцінити на свій власний розсуд, а також як таку, що заперечує право на самовираження, яке стоїть за правами, передбаченими статтею 10.
Такі заходи, як ліцензування журналістської діяльності, подання копій публікацій до компетентних державних установ та судові заборони, підлягають суворому вивченню з точки зору їх необхідності та доцільності. На думку Європейського суду, держава не має, звичайно, абсолютно заборонити ці заходи, але необхідність їх запровадження повинна бути безперечно доведена [10].
В цьому контексті варто звернути увагу на зв'язок між третім реченням пункту 1 статті 10 ("ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле - або кінопідприємств") і пунктом 2 статті 10. В рішенні по справі Інформаціонсферайн Лентіа та інших Європейський суд зазначив з цього приводу наступне: мета третього речення "пояснити, що державам дозволяється при допомозі ліцензійної системи регулювати спосіб розповсюдження інформації на своїх територіях, зокрема в його технічному