Стаття 10 дозволяє також державі втручатися у свободу виявлення поглядів і в разі запобігання порушенню правопорядку. Для того, щоб показати, що оскаржуване втручання також задовольняє інші критерії пункту 2 статті 10, необхідно показати, що заходи, застосовані в конкретній справі, були "необхідні в демократичному суспільстві" для "попередження порушення порядку".

Європейський суд перше за все підкреслював, що поняття "порядок" в даній статті відноситься не тільки до "публічного порядку" в сенсі статті 6. Воно також зачіпає і порядок, який має підтримуватись в рамках конкретної соціальної групи. Це стосується, наприклад, збройних сил, оскільки безпорядки в такій соціальній групі можуть мати наслідки для порядку в суспільстві в цілому. Звідси випливає, що втручання в свободу висловлювань відповідало б цій умові в тій мірі, в якій його ціллю було б попередження безпорядків в збройних силах [8].

Висновки

Конституційне обмеження прав і свобод – явище неминуче. Воно існує у кожній державі, однак, слід зазначити, що органи державної влади тої чи іншої країни повинні обмежувати права і свободи лише у випадках, коли необхідно захистити інші, більш важливі.

Конституційне обмеження прав і свобод у зарубіжних країнах є виключенням із загальної сукупності прав і свобод людини, належних (наданих) їй певних прав згідно законодавства. Таке виключення, тобто кількісне зменшення вже належних людині прав і свобод, відбувається через різний рід об'єктивних або суб'єктивних обставин, що мають, як показує практика, найчастіше політичний характер. Такі ситуації мають місце, наприклад, при введенні в країні або на якій-небудь її території, режиму надзвичайного стану. Це видно на прикладі аналізу законодавства високорозвинених країн світу, які прагнуть обмежити міграцію населення (Німеччина, Канада, Франція).

Конституційне обмеження виявляє собою звуження об'єму і (або) зміст конкретних прав і свобод шляхом встановлення владоносіями просторових меж, тимчасових рамок, кола осіб або певних варіантів поведінки індивідів. Найбільш яскраві тому приклади дають норми охоронного законодавства Російської Федерації та США (кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого і ін.).

Отже, конституційне обмеження прав (свобод) людини обумовлене об'єктивно-суб'єктивними чинниками, головним чином, політико-правовою властивістю, що переслідує певну мету, і здійснюється як правовими, так і неправовими засобами і способами, кількісне і (або) якісне применшення суб'єктами влади прав і свобод людини", причому під применшенням розуміється або виключення, або звуження об'єму і змісту прав людини.

Використана література

Загальна декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.

Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року і додаткові протоколи до неї.

Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року.

Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року.

Постановление Конституционного Суда РФ от 17 сентября 1993 г. полслу о проверке конституционности постановлений Верховного Совета Северо-Осетинской ССР, касающихся проблем беженцев; абзац третий пункта 3 мотивировочной части.

Постановление Конституционного Суда РФ от 17 сентября 1993 г. полслу о проверке конституционности постановлений Верховного Совета Северо-Осетинской ССР, касающихся проблем беженцев; абзац третий пункта 3 мотивировочной части.

Постановление Конституционного Суда РФ от 27 марта 1996 г. по делу о проверке конституционности статей 1 и 21 Закона РФ "О государственной тайне"; абзац второй пункта 6 мотивировочной части.

Постановление Конституционного Суда РФ от 13 июня 1996 г. по лелу о проверке конституционности части пятой статьи 97 Уголовно-процессуального кодекса РСФСР; абзац второй пункта 5 мотивировочной части.

Енгель проти Нідерландів, Серія А, № 22

Мюллер проти Швейцарії, Серія А, № 133

Обсервер і Гардіан проти Сполученого Королівства, Серія А, № 216

Рішення по справі Опен Доор, Серія А, №246

Трубецкой Е.Н. Труды по философии права. СПб., 2001. С. 291.

Хартли Т. К. Основы права Европейского сообщества. М., 1998. С. 161.