7) визначення ролі держави, її органів, органів місцевого самоврядування в забезпеченні нормального розвитку колективних трудових відносин (стаття 363 проекту);

8) положення про судовий захист прав учасників колективних трудових відносин (стаття 369 проекту). Це відкриває можливість, зокрема, для примусового виконання угод, що можуть укладатись з метою вирішення колективних трудових спорів;

9) визначення кола питань, що мають вирішуватись роботодавцем за погодженням з профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником). До цього кола належать питання, що складають зміст колективного договору (частина 2 статті 364 проекту). В інших випадках, передбачених Трудовим кодексом, роботодавець запитує думку представницького органу (проводить консультації) [7, c. 37].

Книга сьома “Державний нагляд та контроль за дотриманням трудового законодавства”. У цій книзі з урахуванням чинного законодавства встановлюються загальні правила щодо контролю і нагляду за дотриманням трудового законодавства, зокрема, законодавства про охорону праці, а також в окремій главі формулюються норми щодо контролю і нагляду, який здійснюється державною інспекцією праці.

Книга восьма “Відповідальність сторін трудових відносин”. Оскільки трудове законодавство поширюється на весь комплекс відносин між роботодавцем і працівником, пов’язаних з працею, встановлюються правила про відповідальність роботодавця перед працівником за незбереження майна працівника, якщо знаходження майна в приміщеннях роботодавця є звичайним, а працівник не має можливості контролювати його збереження, про відповідальність роботодавця за ненадання працівникові благ чи послуг, передбачених трудовим договором, про відповідальність роботодавця за моральну шкоду, зокрема, при невиконанні обов’язку шанувати честь і гідність працівника (статті 401-404 проекту). Правила про матеріальну відповідальність працівників переважно запозичені із чинного законодавства. Разом з тим встановлено такі нові правила:

1) з урахуванням чинних норм трудового права дається визначення причинного зв’язку між допущеним працівником порушенням та прямою дійсною шкодою на боці роботодавця (стаття 391 проекту);

2) розкривається зміст категорії вини як умови відповідальності працівників (частина п’ята статті 391; частина 2 статті 388 проекту);

3) встановлено цілком необхідний виняток із загального правила про презумпцію невинності працівника для випадків недостачі матеріальних цінностей, що були передані працівникові для будь-яких цілей (стаття 399 проекту);

4) заборонено застосовувати будь-які коефіцієнти при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, оскільки це правило було виправданим раніше, коли був дефіцит багатьох товарів [12, с. 12].

Книга дев’ята “Індивідуальні трудові спори”. Відповідно до Конституції України основним визнається судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів. За згодою між роботодавцем і профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником) передбачається можливість створення комісій з трудових спорів. Запропоновано повернутись до паритетного порядку формування та прийняття рішень комісіями з трудових спорів. Строк звернення працівників з заявами до суду на захист своїх прав, що випливають із трудового законодавства, пропонується, за загальним правилом, подовжити до трьох років, маючи на увазі, що ці права є повноцінними і повинні захищатись так, як і права цивільні. Із цього загального правила встановлені винятки, що відповідають чинному законодавству.

У статті 427 проекту пропонується правова конструкція поновлення на роботі, що покликана дати вихід із ситуації, коли керівник підприємства, установи, організації поновлений судом на роботі, але колегіальний орган, що уповноважений вирішувати питання про прийняття на роботу та звільнення керівника, не збирається взагалі (в зв’язку з неявкою відповідних осіб) або не приймає рішення про поновлення на роботі. Пропонується встановити, що невидання наказу (неприйняття рішення) про поновлення на роботі не впливає на трудові відносини з працівником, якого поновлено на роботі, якщо його допущено до роботи. Встановлено також, що з моменту допущення до роботи поновленого на роботі керівника повністю припиняються повноваження працівника, який до цього знаходився на посаді керівника [8, с. 14].

До складу трудового законодавства входять: Кодекс законів про працю України, а також закони з окремих найбільш важливих інститутів трудового права, зокрема: Закон України “Про колективні договори і угоди”; Закон України “Про охорону праці”; Закон України “Про оплату праці”; Закон України “Про відпустки”; Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.

Норми трудового законодавства містяться в деяких законах комплексного характеру, до складу яких входять також норми адміністративного, фінансового, господарського права.

А також ціла низка підзаконних актів, що регулюють трудові відносини:

а) постанови Кабінету Міністрів України (“Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій” від 03.04.1993 р.; Положення про атестацію наукових працівників, затверджене постановою від 13.08.1999 р.; “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” від 19.03.1994 р.; Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток, затверджені постановою 19.01.1998 р. тощо);

б) спільні акти центральних органів виконавчої влади (Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 р.; Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.1993 р. тощо);

в) актами Мінпраці (Типова форма контракту з працівником, затверджена наказом від 15.04.1994 р.; Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджений наказом від 08.06.2001 р. тощо);

г) актами інших центральних органів виконавчої влади (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.1998 р.; Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджені наказом Міносвіти від 20.12.1993 р. тощо).

Крім того, деякі законодавчі акти колишнього Союзу РСР або їх окремі положення: Закон СРСР “Про трудові колективи і підвищення їх ролі в