В підрядно-орендних колективах розрізняють постійних і тимчасових працівників (останні можуть запрошуватися в періоди напружених польових робіт з інших структурних підрозділів і господарств).

Умови праці в сільському господарстві, як відомо, мають певну специфіку, обумовлену сезонністю виробництва, залежністю його від клімату, погодних умов. Ця специфіка вимагає застосування гнучкого режиму робочого часу, при якому затрати праці повинні здійснюватись у строки, що їх диктують погода, земля, агрономія, досвід і практика рільника. Тому графік роботи і режим робочого часу стосовно до конкретних умов виробництва та переробки сільськогосподарської продукції можуть розробляти й успішно застосовувати лише самі підрядно-орендні колективи.

Спільна виробничо-господарська діяльність працівників сільськогосподарських підприємств об'єктивно потребує узгодженості, організованості. Регулювання поведінки цих працівників здійснюється через установлення певних правил і норм, які регламентують внутрішньогосподарські відносини, тому їх прийнято називати Правилами внутрішнього розпорядку. Вони складаються як необхідна умова спільної праці. Саме Правила внутрішнього трудового розпорядку визначають належну поведінку працівників сільськогосподарських підприємств, виступаючи ідеальною моделлю, зразком поведінки учасників трудових правовідносин. Приписи цих Правил, визначаючи вихідне становище працівників сільського господарства, їхній правовий статус, є нормативною основою для виникнення різноманітних правовідносин. Вони закріплюють права та обов'язки працівників і адміністрації державного сільськогосподарського підприємства (або органів управління і службових осіб колективного підприємства), регламентують взаємовідносини між ними в процесі праці.

На підставі Правил внутрішнього трудового розпорядку і відповідно до них виникає система внутрішньогосподарських організаційних, управлінських, трудових, соціально-побутових та інших правовідносин, сукупність яких і становить внутрішній трудовий розпорядок підприємства. Останній являє собою необхідний порядок у вольових відносинах працівників, який складається під впливом правових норм. Він забезпечує необхідну узгодженість у спільній діяльності працівників і досягається внаслідок точного виконання покладених на них юридичних прав та обов'язків. Метою внутрішнього трудового розпорядку є зміцнення трудової дисципліни, організація праці на наукових засадах, раціональне використання робочого часу, висока якість робіт, підвищення продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва.

Внутрішній трудовий розпорядок є правовою основою трудової дисципліни в сільськогосподарських підприємствах. Тому неухильне його додержання — це обов'язкова умова зміцнення дисципліни праці. Належне регулювання внутрішнього трудового розпорядку справляє безпосередній вплив на підвищення ефективності та якості праці. У зв'язку з цим необхідно вдосконалювати правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств.

Спільність основних принципів організації праці в державних і колективних сільськогосподарських підприємствах обумовлює багато спільного в регулюванні їх внутрішнього трудового розпорядку. Тому колективні сільськогосподарські підприємства завжди використовували й використовують як зразок для своєї правотворчості законодавство про працю робітників і службовців.

Вихідні положення внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств закріплено в Конституції України (право на працю, відпочинок, охорону праці, обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України тощо). Конституційні права і обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств конкретизуються в КЗпП (ст. 2), Статутах і Правилах внутрішнього трудового розпорядку господарств, службових інструкціях і положеннях, технічних правилах, колективних договорах, стандартах підприємств та інших правових актах. Серед названих нормативних актів Правила внутрішнього трудового розпорядку займають особливе місце, оскільки саме в них сконцентровані норми, що встановлюють режим праці в сільськогосподарських підприємствах.

Відповідно до ст. 142 КЗпП, в державних сільськогосподарських підприємствах цей важливий локальний нормативний акт затверджується за поданням власника або уповноваженого ним органа і профспілкового комітету трудовими колективами [1]. При його розробленні підприємства беруть за основу Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій, затверджені 20 липня 1984 p., а також Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців радгоспів, племінних, кінних заводів, птахофабрик, науково-дослідних установ, навчальних закладів, інших підприємств, установ, організацій від 10 січня 1985 р.

Крім закріплення основних обов'язків працівників та власника в трудовому процесі, Правила внутрішнього трудового розпорядку регулюють аспекти приймання і звільнення працівників, робочого часу та його використання, заохочення за успіхи в праці та відповідальності за порушення дисципліни.

У колективних сільськогосподарських підприємствах Правила внутрішнього розпорядку приймаються загальними зборами (зборами уповноважених) на підставі Примірних правил внутрішнього розпорядку, затверджених Всеукраїнською радою колгоспів 31 березня 1982 р. (з наступними змінами і доповненнями від 13 грудня 1983 р).

Правилами внутрішнього розпорядку регулюються тривалість і розпорядок робочого дня на підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також порядок проходження випробувального строку, накладення і зняття дисциплінарних стягнень та інші питання, передбачені Статутом підприємства.

Правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації виробництва і праці в колективних сільськогосподарських підприємствах. За значущістю вони є другим після статуту нормативним актом, що регулює внутрішньогосподарські відносини. Правила внутрішнього розпорядку повинні відповідати статутові, а також Примірним правилам.

Примірні правила містять, по-перше, норми, що переносяться у правила окремих господарств без змін, оскільки їхні положення не вимагають урахування специфіки останніх (це норми, що регулюють охорону праці, заходи стягнення і порядок їх застосування тощо), по-друге, ті норми, які повинні бути конкретизовані у Правилах внутрішнього розпорядку конкретного підприємства з урахуванням його особливостей.

Правила внутрішнього розпорядку колективного сільськогосподарського підприємства не тільки конкретизують деякі положення статуту і Примірних правил, а й можуть містити первинні норми, які заповнюють наявні прогалини в регулюванні внутрішньогосподарських відносин.

Внутрішній розпорядок колективного сільськогосподарського підприємства охоплює ширше (порівняно з державним підприємством) коло питань. Так, окрім трудових, він регулює також управлінські, майнові, земельні, соціально-побутові та інші відносини. Член колективного господарства має додержувати правил поведінки, встановлених для нього як