Розгляд структури правового статусу завжди наштовхується на відомий різнобій в термінології. Для позначення прав людини використовуються поняття "цивільні права", "конституційні права", "індивідуальні права", "основні права", "основні права і свободи". Крім того, якщо в американських деклараціях говорилося просто про права чи природні невід'ємні права, то починаючи з Французької декларації 1789 р. права диференціювали на права людини і права громадянина.

На наш погляд, вимагають пояснення розмежування поняття прав і свобод, а також розмежування прав людини і громадянина, оскільки вони достатньо широко використовуються в законодавствах в першу чергу в конституціях Європейських країн в тому числі й України. Так, в тексті ст. 3 Конституції України і у ряді інших мова йде про права і свободи людини. Може виникнути питання про ознаки, що відрізняють права людини від її свобод. Слід відразу підкреслити, що по своїй юридичній природі і системі гарантій права і свободи ідентичні. Вони окреслюють соціальні можливості людини в різних сферах та забезпечуються державою.

Разом з тим аналіз конституційного законодавства показує, що термін "свобода" покликаний підкреслити більш широкі можливості індивідуального вибору, не окреслюючи конкретного його результату: "кожному гарантується свобода світогляду, свобода віросповідання" (ст. 35); "кожному гарантується свобода думки і слова" (ст. 34); "кожний має право на працю" (ст. 43). На відміну від цього термін "право" визначає більш конкретні дії людини (наприклад, право брати участь в управлінні справами держави, право обирати і бути обраним). Однак чітке розмежування між правами і свободами провести важко, оскільки часто всю сферу політичних прав з конкретно визначеними правомочностями також називають "свободами". Відмінність в термінології є скоріше традиційною, яка склалася ще в XVIII—XIX ст.ст. Слід звернути увагу на розмежування основних прав, що наводиться в Конституції України, і свобод на права і свободи людини і громадянина. Такий підхід не є традиційним для вітчизняного конституційного регулювання, яке зводило становище людини тільки до її взаємозв’язку з державою в якості громадянина, який отримував свої права "в дар" від державної влади і цілком їй підпорядкованого. Встановлюючи відмінності між людиною і громадянином, чинна Конституція України відновлює ті загальнолюдські цінності, які були утверджені в результаті буржуазних революцій і знайшли своє втілення в законодавчих актах, які вперше в історії людства закріпили рівність, свободу, право на щастя — Декларації незалежності 1776 р., Білі про права 1791 р. (США), Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) [19, c. 154].

В чому сенс цього розмежування, "роздвоєння" людини? Воно безпосередньо випливає з розмежування громадянського суспільства і держави, долає однобічне тлумачення людини в її взаємозв'язку тільки з державою, звуження сфери її самовизначення. Людині як такій відводиться автономне поле діяльності", де рушійною силою виступають її індивідуальні інтереси. Реалізація такого інтересу здійснюється в громадянському суспільстві, яке базується на приватній власності, сім'ї, всій сфері особистого життя, і опирається на природні права людини, які належать їй від народження. Держава, утримуючись від втручання в ці відносини, покликана захищати їх не тільки від свого, але і від чийого б то не було втручання. Таким чином, в громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії і незалежності від будь-якого незаконного втручання.

Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, в якій він розраховує не тільки на захист своїх прав від незаконного втручання, але і на активне сприяння держави в їх реалізації. Статус громадянина випливає з особливого правового його зв'язку з державою — інституту громадянства.

Всі статті розділу 2 "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" послідовно проводять розмежування прав і свобод за вказаним принципом. Це знаходить вираз у формулюваннях статей. Там, де йдеться про права людини, Конституція використовує формулювання: "кожен має право", "кожен може", "кожному гарантується" і т. д. Використання таких формулювань підкреслює визнання вказаних прав і свобод за будь-якою людиною, що знаходиться на території України, незалежно від того, чи є вона громадянином України, іноземцем або особою, без громадянства.

Разом з цим в ст. 36, 38, 39, сформульовані права, належні тільки громадянам України. Це переважно політичні права — право зборів, мітингів, демонстрацій; право брати участь в управлінні справами держави, обирати і бути обраним; право рівного доступу до державної служби; право на участь у відправленні правосуддя. Виключення складає ст. 46, яка передбачає право на соціальний захист. В Конституції позначені і обов'язки, які несуть тільки громадяни України: захист Вітчизни (ст. 65) [1].

У зв'язку з цим слід звернути увагу на формулювання Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість" (ст. 9); "ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати яке-небудь договірне зобов'язання" (ст. 11); "всі особи рівні перед судами і трибуналами" і ін. Особисті права сформульовані стосовно людини, яка може бути, а може не бути громадянином тої або іншої держави [7]. Проте ст. 25, закріплюючи політичні права (право на участь у віданні державними справами, право голосувати і бути обраним, допускатись у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби), застосовує термін "кожен громадянин". Отже, з розмежування термінів і понять "людина" і "громадянин" випливає розмежування в правовому статусі індивіда [232, c.