Дане право закріплюється за усіма громадянами України, громадянами іноземних держав та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні. Зміст права на вільний розвиток своєї особистості полягає в можливості людини вільно і всебічно розвивати її особистість, тобто у своїх інтересах, на власний розсуд, розвивати особисті здібності, спрямовувати свою поведінку на досягнення поставлених цілей.

Отже, ідеалом вільної людської особи є людина, яка користується в суспільстві громадянською та політичною свободою і свободою від страху і нужди, тобто існує в умовах, які дають їй можливість реального здійснення своїх економічних, соціальних і культурних прав так само, як своїх громадянських та політичних прав, коли порушення цих прав будь-якою особою є порушенням, відповідно, норми внутрішнього законодавства, міжнародного права або обох норм одночасно [20, c. 94].

Невід’ємне право на життя. Ст. 27 Конституції України проголошує: “Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань”.

Право на життя є, без сумніву, самим природним і невід’ємним правом людини. Без забезпечення права на життя не можна говорити про будь-які інші права і свободи. У Загальній декларації прав людини проголошується “цінність людської особистості” і право кожного на життя. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права звертає увагу на невід’ємність цього права, його охорону законом і недопустимість свавільного позбавлення життя [7]. Отже, Загальна декларація прав людини (ст.3) і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст.6) закріплюють це право у якості найважливішого. І це не зводиться до певного одиничного аспекту, наприклад, до відміни смертної кари, а навпаки — має досить широкий і глибокий зміст. Основою його є забезпечення миру та безпеки, оскільки війна є крайнім запереченням права на життя. Тому, Комітет з прав людини відмічає, що у світлі цього права основним обов’язком держави є недопущення війни та підтримання мирних відносин.

Право на повагу до гідності. Ст.28 Конституції України декларує: “Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”.

Конституційна норма, встановлена ч.2 ст.28 Конституції України, відтворює відповідні положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини, видів поводження і покарання 1984 року, учасницею якої є Україна.

Право на свободу та особисту недоторканість. Ст. 29 Конституції України проголошує: “Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Право на свободу та особисту недоторканість належить кожному громадянину України, іноземцю та особі без громадянства. Цим правом користуються неповнолітні та душевно хворі, у тому числі визнані недієздатними або обмежено дієздатними. Однак, свобода та недоторканість цих осіб можуть бути обмежені на законних підставах.

Держава гарантує право громадян на свободу та особисту недоторканість. У випадках порушення цього права громадянин може вимагати його відновлення по суду.

Під правом особистої недоторканості розуміють гарантовану державою особисту безпеку і свободу особи, яка полягає у недопущенні, припиненні і караності посягань на:

життя, здоров’я, тілесну недоторканість і статеву свободу (фізична недоторканість);

честь, гідність, моральну свободу (моральна недоторканість);

нормальне протікання психічних процесів (психічна недоторканість);

індивідуальну свободу людини, яка проявляється у наданій їй можливості володіти собою, своїм вільним часом, обирати за своїм бажанням місце перебування, не знаходитися під наглядом або охороною (особиста безпека) [20, c. 109].

Право на недоторканість житла. Ст. 30 Конституції України закріплює: “Кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку”.

Дана норма відповідає ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якою ніхто не може бути безпідставно або незаконно посягати на недоторканість житла [7].

Слід мати на увазі, що недоторканими визнається як житло чи інше володіння особи, так і особисті речі та все, що знаходиться у житловому приміщенні. Конституція захищає власника житла від посягань посадових чи інших службових осіб державних органів.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Ст.31 Конституції України передбачає: “Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”.

Ця норма відповідає ст.12 Загальної декларації прав людини, згідно з якою ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції. У вказаній статті Загальної декларації прав людини конкретизуються основні форми кореспонденції: телеграфна, листування, телефонні розмови та інша кореспонденція. Під “іншою кореспонденцією”