Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого составу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП.

Спосіб компенсації за роботу у вихідний день визначається за погодженням сторін. Якщо такого погодження досягнути не вдасться, спосіб компенсації має бути визначений органом, вирішуючим трудовий спір.

Правило про компенсацію роботи у вихідний день у грошовій формі в подвійному розмірі, передбачене частиною першою ст. 72 КЗпП, сформульовано недостатньо визначено. Тому в частині другій цієї ж статті дається відсилання до більш конкретної ст. 107 КЗпП.

Щорічні відпустки. Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Право на відпустку мають всі працівники, тобто всі особи, що виконують роботу на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Закон "Про відпустки" (ст. 2) спеціально підкреслює, що право на відпустку мають іноземні громадяни і особи без громадянства, працюючі в Україні. Усунені будь-які сумніви стосовно того, чи мають право на відпустку сезонні і тимчасові працівники. Це право не лише випливає зі ст. 2 Закону "Про відпустки", стосовно до цієї категорії працівників воно прямо передбачене частиною дев'ятою ст. 6 Закону "Про відпустки". Право на відпустку мають працівники, що уклали трудові договори не лише з підприємствами, установами, організаціями, а й з громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи використовують працю громадян у домашньому господарстві. З тексту Закону "Про відпустки" цілком визначено випливає, що право на відпустку чи грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники [5].

Диференціація тривалості відпустки залежно від виду діяльності підприємства і галузевої належності, які вирішують наперед зміст діяльності, законодавству не суперечить.

У період відпустки працівник не несе обов'язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Він лише повинен так все розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання" роботи відповідно до трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв'язку з труднощами виїзду до місця постійного проживання і роботи, за загальним правилом, має визнаватися прогулом без поважної причини. Хоч працівник у період відпустки і не працює, час відпустки зараховується йому до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію, до загального стажу, що впливає у відповідних випадках на розмір допомоги з державного соціального страхування, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства, і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою чинність.

На власникові лежить обов'язок оплатити час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час відпустки. Це дає підстави стверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов'язку працівника виконувати роботу (звільняє від виконання трудових обов'язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу роботи не скористався, йому виплачується грошова компенсація у порядку, встановленому законодавством.

Види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна і додаткові (за роботу в шкідливих і важких умовах праці; за особливий характер праці; інші додаткові) відпустки;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки (у зв'язку з вагітністю і пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);

5) відпустки без збереження заробітної плати;

6) інші види відпусток, встановлених законодавством, угодами (мають на увазі генеральну, галузеву і регіональну), колективним і трудовим договором [19, c. 95].

Право на грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова