У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

1.3. Право на безпечні і нешкідливі умови праці

Ст. 42 Конституції України визнає право людини і громадянина на належні безпечні та здорові умови праці, не припускаючи з цього правила будь-яких винятків [1]. Це правова норма прямої дії, на підставі якої працівник має право пред'явити власнику відповідні вимоги, у тому числі і в суді.

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

Праву працівника на належні безпечні та здорові умови праці кореспондує обов'язок власника забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці (частина друга ст. 155 КЗпП) [2].

1.4. Право працівників на об'єднання у професійні спілки

Відповідно до Конституції України працівникам забезпечується право на об'єднання у професійні спілки.

Професійні спілки діють відповідно до чинного законодавства та статутів, які вони приймають, і не підлягають реєстрації в державних органах.

Державні органи, підприємства, установи, організації повинні всіляко сприяти професійним спілкам в їх діяльності.

Стаття 36 Конституції України визнає право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки в тій же статті визначаються як громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних загальними інтересами за родом їх професійної діяльності [1]. Більш конкретно професійна спілка (профспілка) визначена в ст. 1 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" як добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [9].

Метою діяльності профспілок є захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів їх членів

Основним законодавчим актом, що визначає правове становище профспілок, є Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", який прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1999 р. та набрав чинності з 6 жовтня 1999 р. (дня його опублікування в газеті "Урядовий кур'єр"). Крім того, діяльність профспілок регулюється названою вище статтею 36 Конституції України, Законом "Про об'єднання громадян" (оскільки інше не передбачено Законом "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності") [3], Кодексом законів про працю. При цьому в силу п. 4 розділу IV "Прикінцеві положення" Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" до приведення Кодексу законів про працю та інших нормативно-правових актів у відповідність з названим Законом КЗпП та інші нормативно-правові акти діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Інші нормативно-правові акти можуть регулювати суспільні відносини, що виникають в процесі створення і діяльності профспілок, за умови, що такі акти прийняті відповідно до ст. 36 Конституції, законів "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про об'єднання громадян", а також відповідно до Кодексу законів про працю.

Ст. 4 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" забороняє обмежувати права і гарантії діяльності профспілок, передбачені Конституцією і Законом "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", крім випадків, встановлених частиною другою ст. 3 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", згідно з якою передбачено встановлення особливостей застосування Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" [9]. Такі особливості можуть встановлюватися законами стосовно Збройних Сил,, але не для профспілок, які створені працівниками, що уклали трудові договори з установами Збройних Сил, а для профспілок, що створюються військовослужбовцями. Отже, ці особливості виходять за межі трудового законодавства і теми цієї книги. Що стосується особливостей застосування Закону в органах внутрішніх справ і в Службі безпеки України, то