Відповідно до ст. 1 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" первинна профспілкова організація — це добровільне об'єднання членів профспілки. Тому на момент вступу до первинної профспілкової організації громадянин має бути членом відповідної профспілки. Але Закон не перешкоджає тому, щоб статутами профспілок було передбачено право первинної профспілкової організації вирішувати питання про прийняття громадян до складу членів профспілки [9]. Це особливо важливо стосовно профспілок, які мають інший статус, ніж статус місцевих профспілок.

Первинні профспілкові організації однієї профспілки можуть добровільно об'єднуватись в республіканські, регіональні, обласні, місцеві, інші організації даної профспілки. Це — об'єднання первинних профспілкових організацій, а не об'єднання профспілок.

1.5. Право працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями

Конституція України визнає за громадянами право брати участь в управлінні державними справами, але прямо не надає права працівникам брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створювати умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Службові особи підприємств, установ, організацій зобов'язані у встановлений строк розглядати критичні зауваження й пропозиції працівників і повідомляти їх про вжиті заходи.

Порядок розгляду пропозицій щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, пропозицій з питань соціально-культурного та побутового обслуговування регулюється Законом "Про звернення громадян".

1.6. Про право на матеріальне забезпечення

Усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню.

Законодавство про соціальне страхування, особливо те, що стосується порядку формування коштів соціального страхування, останнім часом суттєво оновлювалось. Найбільшим нормативним актом такого роду є Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — Основи). Основи не с повністю актом прямої дії: відносини, що виникають у зв'язку з окремими видами загальнообов’язкового соціального страхування, підлягають регулюванню окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (частина друга ст. 4 Основ) [12]. Чинність норм Основ може бути поставлена під сумнів також і тому, що вони офіційно не названі законом, а Конституція прямо не покладає, зокрема, на Президента і Кабінет Міністрів виконувати Інші акти Верховної Ради, окрім законів.

Основи передбачають такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) медичне страхування;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

5) страхування на випадок безробіття;

6) інші види страхування, передбачені законами.

Викладений широкий підхід законодавця до визначення соціального страхування гостро ставить проблему розмежування страхування з цивільного права і загальнообов'язкового державного соціального страхування. Справа у тому, що Законом "Про страхування" також передбачене обов'язкове медичне страхування, обов'язкове страхування життя і здоров'я окремих категорій працівників, при якому страховим випадком визначені події, пов'язані з трудовими відносинами. Важко визначити, яким шляхом буде розвиватися законодавство, але поки що у Законі "Про страхування" обов'язкове страхування працівників і страхування життя та здоров'я не пов'язується з соціальним страхуванням, внаслідок чого виплата страхової суми відповідно до Закону "Про страхування" провадиться незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплати у порядку відшкодування шкоди (див., наприклад, п.5 Порядку і умов обов'язкового державного страхування посадових осіб Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації і його територіальних органів; п. 5 Умов обов'язкового (додаткового) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини та інші нормативні акти про обов'язкове страхування) [10].

Нині в Україні діє три системи обов'язкового соціального страхування: 1) обов'язкове державне пенсійне страхування; 2) обов'язкове соціальне страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, народження і поховання. Так ця система страхування названа в ст. 4 Основ. Але Законом від 25 березня 1999 р. обов'язок виплати допомоги при народженні дитини покладено на органи соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків. Відтепер ця допомога буде виплачуватись за рахунок коштів Пенсійного фонду; 3) обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Кожна з названих систем соціального страхування має, як правило, свою нормативно-правову базу, що визначає порядок формування коштів соціального страхування та їх використання. Це приводить до відмінностей при визначенні кола платників відповідних обов'язкових зборів та осіб, що мають право на одержання виплат відповідно до тієї чи іншої системи соціального страхування. Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Верховна Рада прийняла 21 вересня 1999 p., який набрав чинності з 1 січня 2001 p [11]

Обов'язкове державне пенсійне страхування ґрунтується на законах "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення". Обов’язкове соціальне страхування ґрунтується на Законі "Про збір на обов’язкове соціальне страхування", Основних умовах забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню (затверджених постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 23 лютого 1984 р.) і Положенні про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню (затверджене постановою ВЦРПС від 12 листопада 1984 p.). Обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття ґрунтується на Законі "Про збір на обов'язкове соціальне страхування", Законі "Про зайнятість населення" і Положенні про порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю (затверджено постановою Кабінету Міністрів від 27 квітня 1998 p.) [15].

Ст. 253 КЗпП передбачає, що обов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають всі працівники. "Підлягають соціальному страхуванню" — це означає не лише наявність у всіх працівників права на одержання відповідних видів допомоги по соціальному страхуванню, а й дію механізму сплати збору на обов'язкове соціальне страхування [2].

Громадяни України найбільш широко охоплені системою пенсійного страхування.