Закон про пенсійне забезпечення передбачає можливість призначення трудових та соціальних пенсій. До числа трудових належать пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, за вислугу років. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються тільки непрацюючим громадянам за відсутності в них права на трудову пенсію: 1) інвалідам (при цьому інвалідам з дитинства пенсії призначаються лише при інвалідності І та II групи); 2) особам, які досягли віку 60 (чоловіки) або 55 (жінки) років; 3) дітям у разі втрати годувальника; 4) дітям-інвалідам у віці до 16 років (Перелік медичних показань, які дають право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам у віці до 16 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я від 5 грудня 1991р. № 175 згідно з дорученням Кабінету Міністрів України).

Право на трудову пенсію мають громадяни України за умов, встановлених законодавством (насамперед— за наявності необхідного трудового стажу). Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи за умови, що причина інвалідності кваліфікується зазначеним вище чином.

Іноземні громадяни й особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародною угодою або Законодавством України (ст. 63 Закону "Про пенсійне забезпечення").

Основний вид пенсій — це пенсії за віком. Збільшується й абсолютна чисельність пенсіонерів за віком, зростає їх питома частка у загальній чисельності пенсіонерів.

Пенсії за віком призначаються громадянам довічно незалежно від стану здоров'я, по досягненні встановленого віку. За загальним правилом, пенсії за віком призначаються чоловікам при досягненні 60 років, жінкам — 55 років.

Ряд категорій громадян мають право на пенсії при пониженому віці на 5 і навіть на 10 років.

2. Основні обов’язки працівників

Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Прагнення законодавця наблизити право до норм моралі характерно для цивілізованих держав. З цієї точки зору пряме покладення, згідно зі ст. 139 КЗпП, на працівників юридичних обов'язків, що мають моральний зміст (працювати чесно і сумлінно), уявляється цілком виправданим.

Юридичні обов'язки, що мають моральний зміст, включені також до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій (далі для стислості — Типові правила) — "поводитись достойно, додержувати правил соціалістичного співжиття". У той же час слід враховувати, що послідовно триматись думки, яка визнає юридичне значення морального змісту обов'язків працівників, не можна, Це означає, що заохочувати працівників за чесну та сумлінну працю, за те, що вони поводять себе достойно, можна і треба. Але ж вживати заходів дисциплінарного стягнення за нечесну та несумлінну працю не можна, якщо тільки нечесність і несумлінність не проявилися у порушенні більш конкретних трудових обов'язків. У той же час в окремих випадках обов'язкам морального змісту працівників надається більш визначений юридичний зміст. Так, Присяга державного службовця включає обіцянку "з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки” (ст. 17 Закону "Про державну службу") [14]. А порушення Присяги є підставою для припинення державної служби (п, 6 частини першої ст. 30 Закону "Про державну службу"). Кваліфікація хоч би одного вчинку працівника, що виконує виховні функції, як аморального, є підставою для звільнення з роботи (п. З ст. 4І КЗпП).

Звільнення за скоєння аморального вчинку виведено за межі дисциплінарної відповідальності, на наш погляд, лише тому, що законодавець визнав неможливим перебування на посаді, що допускає виконання виховної функції, працівника, який припустився аморального вчинку як пов'язаного, так і не пов'язаного з виконанням трудових обов'язків.

До працівників прокуратури пред'являються вимоги мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиримими до порушення законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю (ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України). За ганебні вчинки, які порочать його як працівника прокуратури, до нього можуть застосовуватись заходи дисциплінарного стягнення аж до звільнення (ст. 8 того ж Статуту) [17].

Вряд чи можна заперечувати юридичне значення таких обов'язків, як підвищувати продуктивність праці, домагатися перевиконання норм праці, поліпшувати якість роботи і продукції, що виробляється (підпункти "б" і "в" п. 11 Типових правил), але нормами прямої дії, невиконання вимог яких тягне дисциплінарну відповідальність, вважати їх ніяк не можна.

У статті, що коментується, надається далеко не повний перелік трудових обов'язків працівників. Але вказання на обов'язок дотримання трудової дисципліни охоплює собою всі інші обов'язки працівників, поповнює всі прогалини у переліку обов'язків, припущених у статті, що коментується, і Типових правилах.

Трудові обов'язки працівників у собі містять:

1) виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Зміст цього обов'язку містить у собі необхідність не лише виконання трудових функцій, а й дотримання технологічної дисципліни, забезпечення відповідності якості праці і її результатів установленим вимогам, виконання установлених норм праці, виконання розпоряджень осіб, що здійснюють керівництво процесом праці;

2) дотримуватись установленого режиму роботи, робочий час використовувати для продуктивної праці, вживати заходів до усунення причин, що перешкоджають нормальному виконанню роботи або утруднюють її хід;

3) додержувати правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці, працювати у виданому