Депутати сільських, селищних, міських, районних і обласних рад не можуть бути звільнені з роботи за ініціативою власника (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації) без попередньої згоди відповідної ради, а у період між пленарним засіданням ради - з головою ради згідно з попередніми висновками мандатної комісії, з питань депутатської діяльності й етики [9]. Оскільки у сільських, селищних, міських радах голів немає, у період між пленарними засіданнями цих рад згоду на розірвання трудового договору за ініціативою власника може дати сільський, селищний, міський голова. Згідно з Законом "Про статус народного депутата України" депутат протягом п'яти років після закінчення його повноважень не може бути звільнений в порядку дисциплінарного стягнення без попередньої згоди Верховної Ради України [9].

Ст.252 КЗпП України з метою забезпечення прав і законних інтересів працівників, обраних до складу профспілкових органів, рад (правлінь), підприємств від трудового колективу, рад трудових колективів, обраних профорганізаторами та профгрупоргами, встановила додаткові правила щодо порядку звільнення за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу таких працівників [7].

Члени рад (правлінь) підприємств, обрані до їх складу від трудового колективу, можуть бути звільнені за ініціативою власника лише за згодою загальних зборів (конференції) трудового колективу. У законі не зазначається, що така згода має бути попередньою. Тому вона може бути одержана і після звільнення.

Члени ради трудового колективу, крім додержання загального порядку звільнення, можуть бути звільнені лише за умови одержання згоди (попередньої чи після звільнення) ради трудового колективу.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Очевидно, якщо законодавство не встановлює обов'язок власника одержати згоду на звільнення працівника у деяких перелічених випадках попередньо, суд при розгляді трудового спору про поновлення на роботі зобов'язаний визнати юридичну силу згоди на звільнення, одержаної після звільнення. Він вправі також відкласти розгляд справи до рішення відповідного органу про надання згоди на звільнення. Але закон не передбачає у цьому разі обов'язку суду робити запит до відповідного органу про згоду на звільнення працівника (крім випадків звільнення без попередньої згоди профспілкового органу, коли ст.43 КЗпП покладає на суд обов'язок зробити запит на погодження цього органу).

У разі, коли згода на звільнення має бути одержана попередньо, але до звільнення вона не була одержана, суд констатує її відсутність. Із змісту постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" випливає, що у цьому разі працівник має бути поновлений на роботі. Ця думка Верховного Суду України уявляється такою, що відповідає вимогам правових норм, які регулюють порядок одержання згоди на звільнення. Передбачаючи одержання попередньої згоди відповідного органу на звільнення працівника за ініціативою власника, закон не дає суду права робити запит про згоду. Законодавство виходить з того, що відсутність попередньої згоди в таких випадках не може бути компенсована згодою після звільнення.

Оскільки ж саму згоду відповідного органу слід розглядати як елемент підстави для звільнення, Пленум Верховного Суду обгрунтовано дійшов висновку про необхідність поновлення на роботі працівника, звільненого без згоди відповідного органу (це не стосується погодження профспілкового органу підприємства, установи, організації), якщо відповідно до законодавства така згода має бути одержана попередньо [18].

В окремих випадках законодавчими актами передбачено погодження звільнення посадових осіб органів виконавчої влади з вищестоящими органами. Так, Положення про Державний департамент ветеринарної медицини передбачає погодження з цим Держдепартаментом звільнення керівників служб ветеринарної медицини міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. У названому і подібних випадках відсутність погодження на звільнення (попереднього чи подальшого) являється підставою для визнання розірвання трудового договору недійсним. Звертає на себе увагу та обставина, що у названих нормативно-правових актах передбачено погодження не розірвання трудового договору за ініціативою власника, а звільнення. Але при звільненні працівника, що не кваліфікується як розірвання трудового договору за ініціативою власника, відсутність погодження вищестоящого органу, на наш погляд, не може бути підставою для поновлення працівника на роботі [20, c. 149].

1.2. Виплата вихідної допомоги при звільненні працівника

Розмір вихідної допомоги диференціюється залежно від підстави, за якою провадиться звільнення.

Вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується при звільненні працівника у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмовою від продовження роботи при зміні істотних умов праці; змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією чи перепрофілюванням підприємства, установи, скороченням чисельності чи штату працівників; виявленою невідповідністю працівника посаді, яку він займає, чи роботі, яку виконує, внаслідок недостатньої кваліфікації чи стану здоров'я, що перешкоджають продовженню роботи; поновленням на роботі працівника, котрий раніше виконував цю роботу.

У разі призову чи вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу вихідна допомога виплачується у розмірі не менше двомісячного середнього заробітку.

Якщо власник порушує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, мінімальний розмір вихідної допомоги становить тримісячний середній заробіток. Працівник має право на одержання вихідної