До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо.

Під діями нематеріального характеру необхідно розуміти будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

1.4. Суб’єкт

Дії виконавця умисного вбивства на замовлення належить кваліфікувати за п.“11” ч.2 ст.115 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ст.115 КК, - і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця мають кваліфікуватися за пунктами п.“11” та п.“6” ч.2 ст.115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем) і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст.27 та п.“11” ч.2 ст.115 КК, а за наявності до того підстав і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п.“6” - якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального характеру, за п.“12” - якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, належить кваліфікувати за пунктами п.“11” та п.“12” ч.2 ст.115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба кваліфікувати за ст.27 і пунктами п.“11” та п.“6” ч.2 ст.115 КК [12, c. 134-136].

Зважаючи на те, що відповідальність за п.“11” ч.2 ст.115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ст.115 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з не залежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27 і 15 та п.“11” ч.2 ст.115 КК.

Особа, яка добровільно відмовилась від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину.

Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

У випадку, коли до кримінальної відповідальності притягується декілька осіб, які діяли спільно, з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого, необхідно досліджувати характер дій, ступінь участі в злочині кожного з них і зазначати про це у вироку.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого, належить кваліфікувати за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за умисне вбивство.

Дії організаторів, підмовників і пособників, які не були співвиконавцями злочину, необхідно кваліфікувати за тією ж статтею з посиланням на відповідну частину ст.27 КК України [11, c. 27-28].

При ексцесі виконавця, коли один із співучасників вийшов за межі домовленості про обсяг злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження його було позбавлено життя), відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець, інші ж особи повинні відповідати за злочини, вчинені в межах домовленості.

Замовниками вбивств майже у кожному четвертому випадку виступають представники комерційних структур, ділки тіньового бізнесу, корумповані посадові особи, лідери злочинних угруповань, раніше судимі, у кожному третьому — знайомі й боржники потерпілого, ще чверть замовників складають близькі родичі або хтось із сім’ї. У восьми відсотках випадків приводом для здійснення замовлення були політичні погляди замовника.

Важливим для розкриття цього виду злочинів є те, що замовник нерідко здійснював бізнес в одному населеному пункті з потерпілим, а їх відносини напередодні вбивства мали явно конфліктний характер.

Серед замовників значну частину складають жінки, переважно віковою групою 35-45 років, їх часто відрізняє матеріальна забезпеченість, залучення для здійснення злочинного наміру легальних і нелегальних доходів.

На думку російського вченого А. Бородуліна, дії замовника вбивства або наймача більше відповідають терміну “організатор вбивства на замовлення”. Він є найбільш небезпечним