органи та службові осо-би, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням зако-нодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудо-вого договору, у тому числі й строкового, з неповнолітнім праців-ником, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю не-повнолітнього або порушує його законні інтереси (ст. 199 КЗпП). Третім обмеженням є заборона залучення неповнолітніх до робіт із шкідливими, небезпечними і важкими умовами праці, а також до підземних робіт (ст. 190 КЗпП), до роботи у нічний час, над-урочних робіт, у вихідні дні (ст. 192 КЗпП), а також забороняєть-ся укладати договір про повну матеріальну відповідальність з неповнолітнім працівником (ст. 135-1 КЗпП). Все це свідчить, що трудова дієздатність неповнолітніх працівників є обмеженою, вона залежить від волевиявлення і дій інших осіб, а тому слід вважати, що трудова дієздатність у повному обсязі виникає з на-станням повноліття — досягненням працівником 18-річного віку. Слід погодитися з думкою П.Д. Пилипенка, що така норма має бути встановлена у новому Трудовому кодексі України (П.Д. Пи-липенко. Зазн. праця. — С. 148—149). В іншому неповнолітні працівники мають низку гарантій — право на скорочений робо-чий час, право на більш тривалу відпустку (31 календарний день) у зручний для них час, їм можуть бути знижені норми виробіт-ку тощо.
За загальним правилом трудова правосуб'єктність не має гра-ничного вікового обмеження, тобто трудове законодавство Украї-ни не передбачає такої підстави для звільнення з роботи як до-сягнення певного граничного віку. Більше того, Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку" від 13 грудня 1993 р. встановлює, що забороняється відмова від прийняття на роботу і звільнення праців-ника з ініціативи власника з мотивів досягнення пенсійного віку. Разом з тим, слід врахувати, що в окремих випадках законодав-ство про працю України встановлює граничний вік для виконан-ня деяких робіт. Наприклад, ст. 23 Закону України "Про держав-ну службу" встановлено граничний вік перебування на державній службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обме-ження не поширюються на осіб, обраних на виборні посади відпо-відно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). У разі необхідності керівник державного органу за пого-дженням з начальником Головного управління державної служби при Кабінетові Міністрів України може продовжити термін пе-ребування на державній службі, але не більш ніж на 5 років. Однак цей та інші випадки, передбачені законодавством, — ви-нятки із загального правила.
Трудова правосуб'єктність у деяких випадках обмежена не тільки віком, а й станом здоров'я, статтю. Так, у ст. 9 Основ за-конодавства України про охорону здоров'я, прийнятих Верхов-ною Радою України 19 листопада 1992 p., встановлено обмежен-ня прав громадян, пов'язані зі станом їхнього здоров'я. У ч. 1 передбачено, що на підставах і в порядку, передбачених закона-ми України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або по-стійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, а також з виконанням певних державних функцій.
Законодавством про працю передбачено певні обмеження, спря-мовані на охорону здоров'я працівника на виробництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Для певних категорій працівників власник зобов'язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особли-вий характер має правосуб'єктність інвалідів. Згідно з КЗпП (ст. 172 та ін.) у випадках, передбачених законодавством, на влас-ника покладається обов'язок створити пільгові умови праці та-ким працівникам, встановити скорочений або неповний робочий час, організувати навчання, перекваліфікацію та працевлашту-вання.
Законодавство містить широке коло гарантій, передбачених для працівниць-жінок (глава XII КЗпП "Праця жінок"). Водночас недоліком нашого законодавства слід вважати відсутність пере-ліку робіт, які можуть виконуватися особами лише однієї статі.
Трудова правоздатність може обмежуватися судом (ст. 31 КК України). Зокрема, в разі скоєння громадянином певного злочи-ну суд може позбавити його на строк до 5 років права обіймати виборні посади у громадських організаціях, державні посади, заборонити обіймати інші посади або займатися певною діяль-ністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмежен-ня трудової правосуб'єктності. Повне позбавлення трудової правосуб'єктності не допускається. Крім того, власник підприємства вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття посад, пов'я-заних із безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП).
Розвиток ринкових відносин приніс нові тенденції щодо фор-мування попиту на ринку праці, які у свою чергу відбиваються на трудовій правосуб'єктності громадян. Чітко простежується нехтування працівниками старшого віку. Сьогодні досить часто в оголошеннях про підбір кадрів можна натрапити на цілу низ-ку вимог, не передбачених законодавством, встановлених фірма-ми, приватними підприємствами та ін. Так, в оголошеннях про вакансії кадрового агентства "Робота і навчання" вказано вікові вимоги до претендентів — до 35, 40, 45, 50 років; конкретно обу-мовлюється стать, причому якщо жіноча, то саме дівчина до 28— ЗО років, претенденти чоловічої статі — бажано до 35, 40, 45 років. Набули явного визнання реальні знання не тільки за фахом, а й іноземної мови, комп'ютера. Нарешті, у кадрових пропозиціях прямо вимагається певна "еталонна" зовнішність.
Оскільки в Конституції України не закріплено обов'язку пра-цювати і права на отримання гарантованої роботи, а Конституцією (ст. 43) та Законом України "Про зайнятість населення" передба-чено, що примушення до