Реалізовуючи колективне трудове право, працівник стає членом певної трудової організації. Так, колективним тру-довим правом є права працівника бути членом трудового колек-тиву на підприємстві, бути членом профспілкової організації, бути обраним членом виборного органу профспілки. У Трудовому ко-дексі Російської Федерації до переліку основних прав працівника віднесено й право на об'єднання, включаючи право створювати професійні спілки і вступати до них для захисту своїх прав і сво-бод; на участь в управлінні організацією у передбачених зако-ном, колективним договором формах; на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів та угод через своїх представників і на інформацію про виконання угод, колек-тивних договорів; на вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів, включаючи право на страйк, у порядку, встанов-леному цим Кодексом або іншими федеральними законами (ст. 21). Цей перелік яскраво свідчить про визнання за праців-ником колективних трудових прав та про їх перелік.
Реалізовуючи колективні трудові права працівник вступає у колективні трудові правовідносини, оскільки вони врегульовані нормами права. Водночас у законодавстві переважно детально регламентується порядок утворення організацій, наприклад пер-винної профспілкової організації, і недостатньо приділяється уваги регламентації саме процедури набуття членства окремим пра-цівником. Внаслідок цього, як свідчить практика, працівники, влаштувавшись на роботу, автоматично зараховуються у члени профспілки і з них починають стягувати профспілкові внески, що слід вважати незаконним.
У трудового правах працівник наділений певними суб'єктивними правами та обов'язками. До основних суб'єктивних прав працівника належать такі: на укладення, зміну і припинення тру-дового договору в порядку і на умовах, передбачених чинним за-конодавством; на надання роботи, для виконання трудової функ-ції, обумовленої трудовим договором; на робоче місце, яке відпо-відає умовам охорони праці, виробничої безпеки та гігієни; на своєчасну і в повному обсязі виплату заробітної плати відповід-но до кваліфікації, складності праці, кількості і якості викона-ної роботи; на відпочинок, який забезпечується встановленням нормальної тривалості робочого часу, скороченого робочого часу для окремих професій і категорій працівників, наданням днів щотижневого відпочинку, святкових неробочих днів, оплачува-ної щорічної відпустки; на інформацію про умови праці та ви-моги з охорони праці на робочому місці; на підвищення своєї кваліфікації і перепідготовку в порядку, встановленому трудо-вим законодавством; на захист своїх прав і свобод усіма не забо-роненими засобами; на вирішення індивідуальних трудових спо-рів; на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові при ви-конанні ним своїх трудових обов'язків; на обов'язкове соціаль-не страхування у випадках, передбачених законодавством.
Працівник несе такі обов'язки: сумлінно виконувати трудові обов'язки, покладені на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку; дотримувати трудової дис-ципліни; виконувати установлені норми праці; дотримувати ви-мог щодо охорони праці й забезпечення безпеки праці; сумлін-но ставитися до майна роботодавця та майна інших працівників; негайно повідомляти працівникові або безпосередньому керівникові про виникнення ситуації, небезпечної для життя праців-ників, збереження майна роботодавця.
Роботодавці як суб'єкти трудового права
Одним з основних суб'єктів трудового права виступає роботодавець. Згідно зі ст. 21 КЗпП на стороні роботодавця визнається влас-ник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а також фізична особа.
Термін "роботодавець" є новим для трудового законодавства України, у Кодексі законів про працю він не вживається. Його визначення дано в більш сучасних законодавчих актах — Зако-нах України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998р.), "Про організації роботодавців" (2001 p.). Термін "роботодавець" широко застосовується у зако-нодавстві про загальнообов'язкове державне соціальне страху-вання. Зокрема, визначення терміна "роботодавець" міститься в Основах законодавства України про загальнообов'язкове держав-не соціальне страхування від 14 січня 1998 р.. У ст. 10 Основ встановле-но декілька видів роботодавців, зокрема: власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання або фі-зичні особи, які використовують найману працю; власники роз-ташованих в Україні іноземних підприємств, установ та органі-зацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не пе-редбачене міжнародними договорами України, згода на обов'яз-ковість яких надана Верховною Радою України. У ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. роботодавець визначається як власник під-приємства, установи або організації незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства викори-стовують найману працю.
У зарубіжному трудовому праві не застосовується термін "влас-ник або уповноважений ним орган". Сторонами індивідуально-го трудового правовідношення є найманий працівник і робото-давець (підприємець). Як пише І.Я. Кисельов, "роботодавець" — термін, вживаний в Німеччині та в ряді інших країн; "підприє-мець" — термін, вживаний головним чином в англосаксонських країнах, а також у конвенціях та інших актах МОП. Останніми роками в актах і документах МОП, перекладених російською мовою, використовується термін "роботодавець".
Очевидно, що в новому Трудовому кодексі України необхідно серед основних термінів дати визначення роботодавця і визна-ти ним юридичну особу, а також фізичну особу, які перебувають у трудових правовідносинах на підставі укладеного трудового до-говору з працівником. До основних ознак правосуб'єктності ро-ботодавців належать такі.
Можливість приймати і звільняти працівників. Ця право-мочність випливає із ст. 5 Закону України "Про власність", де встановлено, що власник має право на договірних засадах вико-ристовувати працю громадян. Законом "Про підприємництво" передбачено, що з метою підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання