Обов'язковість. Правові норми забезпечуються можливістю державного примуса, тобто наділяються не тільки ідеологічним механізмом (авторитет, справедливість, релігійна підтримка), але і можливістю несприятливих наслідків при їхньому порушенні, що мають характер майнових обмежень, фізичних, моральних страждань.

Формалізм. Правові норми, як правило, фіксуються в письмовому виді в спеціальній формі: закони і їхні збірники, прецеденти і т.д. Формалізм складає особливу цінність права, захищаючи право від довільної зміни, закріплюючи необхідну суспільству стійкість цього регулятора. Формалізм права визначається порядком створення законів, їхніх змін, скасування, що дійсно «працює» на стабілізацію суспільства, на точність застосування, виконання, дотримання і використання правил поведінки.

Процедурність. Право як система норм містить у собі чіткі процедури створення, застосування, захисту. Процедурні правила, процесуальний порядок - характерна ознака права, що визначає його зв'язок з державним апаратом, насамперед зі спеціалізованими органами: судом, поліцією і т.п.

Неперсоніфікованість. Ця ознака підкреслює та якість права, що його норми не мають, як правило, конкретно визначеного, індивідуального, персоніфікованого адресата, а спрямовані невизначеному, абстрактному колу осіб. Якщо яка-небудь конкретна особа виявляється в умовах, передбачених структурою відповідної норми, він і виявляється адресатом норми. З цією ознакою зв'язана і неодноразовість дії норми права, її довжина в часі.

Об'єктивність. Ця ознака характеризує закономірний характер появи права на етапі переходу суспільства до виробляючого економіці, природний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи. Право, таким чином, не дарується якою-небудь зовнішньою силою суспільству, не з'являється по велінню яких-небудь культурних героїв. Воно, також як і держава, одне з умов існування політично організованого суспільства на етапі виробляючої економіки, і також, як держава, має велику соціальну цінність [3, c. 116].

Право в різних теоретико-юридичних концепціях наділяється й іншими ознаками, але теоретично узагальнені нові історичні дані дозволяють саме в системі зазначених ознак визначити право. При цьому варто підкреслити, що правильну характеристику новому основному шарові регулятивної системи ранньокласового суспільства дає тільки вся сукупність цих ознак. Тільки в сукупності вони визначають і соціальну цінність права.

Дійсно, ця закономірність появи і цінність права випливають і з тих функцій, що право виконує вже на найперших етапах свого становлення в ранньокласових суспільствах.

По-перше, право виконує важливу регулятивну функцію, забезпечуючи нормальну організаційно-трудову, виробничу діяльність суспільства, нормальний економічний оборот, виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів (товарів). По-друге, право виконує охоронну функцію, захищаючи державний лад, соціальну структуру суспільства, організацію економічного життя, панування визначених чи класів соціальних груп, ідеологічні основи, життя, волю, власність общинників-хліборобів, інших членів суспільства. По-третє, право виконує гуманістичну функцію, зм'якшуючи протиріччя (шляхом закріплення компромісів), соціальні зіткнення, класову непримиренність, сваволю й інші соціальні напруги в суспільстві. По-четверте, право виконує ідеологічну функцію, вводячи в суспільну свідомість набір представлень про необхідні принципи і правила поведінки, духовних і моральних цінностях. І, нарешті, по-п'яте, право виконує важливу виховну функцію, підготовляючи молоді покоління, і не тільки їхній, до сприйняття правових і моральних цінностей, ідеалів соціального гуртожитку, цілей існування суспільства [11, с.194].

Але виникає дискусійне питання про ще одну функцію права. Як, наприклад, бути з використанням права для обґрунтування і забезпечення панування тиранів, державного, класового насильства, військових захоплень і тому подібних антисоціальних дій? Чи є така спрямованість права також здійсненням його чи функцій це щось відмінне, далеке праву, що перетворює його в неправе?

Це одне з ключових питань появи права, що по-різному зважується в теоретико-правових школах. Його аналіз буде даний нижче, при огляді теорій про сутність права. Тут же слід зазначити, що право вже на етапі свого виникнення виконує і функцію оформлення (забезпечення, обґрунтування) державного, класового насильства, примуса, здобуваючи часом дуже довільні форми створення і здійснення. Безумовно, юридичне оформляється функція насильства - така реальність правового буття. Однак ця функція не характеризує основне соціальне значення і призначення права, вона виникає спонтанно у визначених, як правило, екстремальних, зовнішніх і внутрішніх умовах життя суспільства, її прояв і поява, результат ненормального взаємини правової системи і державної влади, результат дії не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних факторів [10, c. 54].

Іншими словами, хоча і функцію оформлення «насильства» також не можна затушовувати, все-таки основними є діючі функції, що визначають соціальну цінність права, закономірності його появи, ті, котрі приведені вище: регулятивна (організаційна), охоронна, гуманістична, ідеологічна і виховна функції.

Розділ 3. Суть права

3.1 Право як формальна рівність

Правова рівність не настільки абстрактна, як числова рівність у математиці Підставою (і критерієм) правового урівнювання різних людей є свобода індивіда в суспільних відносинах, визнана і затверджувана у формі його правоздатності і правосуб'єктності. В цьому і полягає специфіка правової рівності і права взагалі.

Правова рівність у свободі як рівна міра свободи означає і вимогу еквівалента у відносинах між вільними індивідами як суб'єктами права та закріплена в Основних законах більшості держав світу. В нашій державі це Конституція, де міститься норма про рівність усіх громадян перед законом та судом [1].

Правова рівність — це рівність вільних і незалежних один від одного суб'єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормі, рівною мірою. Там же, де люди поділяються на вільних і невільних, останні відносяться не до суб'єктів, а до об'єктів права і на них принцип правової рівності не поширюється.

Правова рівність — це рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободи індивідів. Право говорить і діє мовою і засобами такої рівності і завдяки цьому виступає як загальна і