„Поняття, структура та принципи правового статусу особи”

ПЛАН

стр.

Вступ 3

1. Поняття правового статусу особи 4

2. Структура правового статусу особи 7

2.1. Громадянські (особисті) права особи 13

2.2. Політичні права громадян 22

2.3. Соціальні та економічні права особи 26

Висновки 31

Список нормативно-правових актів

та використаної літератури 32

Вступ

Україна, ставши на шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної країни, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інституцій та системи національного права.

Розвиток держави та суспільства в цьому напрямі зумовлює актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб’єктів правовідносин. Серед питань співвідношення суб’єктів у праві є завдання держави окреслити становище та межі людини та громадянина, щодо інших індивідів, колективів, спільнот, тобто визначити правовий статус людини та громадянина.

Це обумовлено важливістю такого роду відносин, для підтримання існуючого устрою та для його нормального функціонування.

Правовий статус особи розрізняється в залежності від того, в якому статусі знаходиться особа, чи то в якості громадянина держави, іноземця або ж особи без громадянства. Відповідно до конкретного статусу, особа користується певними правами та свободами та виконує встановлені законом обов’язки.

Юридичні права та обов’язки визначають найважливіші параметри поведінки особи в структурі суспільних зв’язків суспільства та закріплюють складну систему взаємозв’язків держави та особи, які основані на демократичних засадах.

Метою даної роботи є опрацювання наявного нормативного, монографічного та статейного матеріалу України та близького зарубіжжя з даного проблемного питання.

Завданнями даної роботи є висвітлення основних положень, які стосуються поняття, змісту та елементів правового статусу особи, відображення змін, які відбулися в законодавстві стосовно даного питання.

Розділ І Поняття правового статусу людини і громадянина та його структура

Конституція України в преамбулі закріплює прагнення Українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу. Розвиток держави і суспільства в цьому напрямі зумовлює актуальність питання чіткої регламентації в праві меж можливої діяльності суб’єктів правовідносин. Серед питань співвідношення суб’єктів у праві є завдання держави окреслити становище і межі людини та громадянина щодо інших індивідів, колективів та спільнот, тобто визначити правовий статус людини і громадянина. Етимологічно поняття правового статусу (від лат.status) означає правове становище чи положення соціального суб’єкта в суспільстві та державі. Для нас це означає характеристику певного становища індивіда в суспільстві та державі. Воно може бути різним, регулюватися різними правовими нормами та мати різні характерні ознаки. Залежно від індивідуальних або типових ознак, що мають індивіди як суб’єкти права, норми права закріплюють повноту його правового положення або повну уніфікацію, спеціалізацію чи обмеження.

В юридичній літературі є різні визначення правового статусу особи. Так, М. І. Матузов вважає, що правовий статус особи — це юридичне закріплене становище особи в суспільстві[27, с. 48]. Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина[30, с. 86.]. М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов’язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища[15, с. 31]. Він включає до структури правового статусу правосуб’єктність, як елемент його необхідної передумови. Хоч у літературі є інші погляди щодо цього елемента в структурі правового статусу, на мою думку, правосуб’єктність є його підставою, бо вона передбачає здатність суб’єкта бути учасником правовідносин. Враховуючи можливість вияву цієї категорії опосередковано, через правоздатність, дієздатність і деліктоздатність, стає зрозумілим неможливість існування правового статусу особи без цього елемента. Те саме можна сказати і про включення до елементів правового статусу юридичної відповідальності, що пов’язана як з деліктоздатністю, так і з обов’язками, коли настає при їх невиконанні.

Слід враховувати необхідність включення до структури правового статусу юридичних гарантій, як чинника, що забезпечує його реальність і викликає зацікавленість кожної особи в реалізації прав і законних інтересів, виконанні юридичних обов’язків, їх захисту[14, с. 9-11]. Отже, можна сказати, що поняття правового статусу особи складається з сукупності прав, законних інтересів та обов’язків особи, гарантій їх здійснення і захисту, а також місця особи в соціальній системі суспільства.

Таким чином, правовий статус особи — це юридичне закріплення положення людини і громадянина у сучасному суспільстві.

Юридичне оформлення фактичного становища особи реалізується різними шляхами і способами, з допомогою специфічних засобів. Воно починається з того, що людина визнається суб’єктом діючого в суспільстві права і наділяється при цьому правоздатністю, після чого вона може вступати у відповідні правовідносини.[19, c.133]

Є кілька видів правового статусу:

1) загальний, або конституційний, статус людини і громадянина;

2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян;

3) індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо;

4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством;

5) галузеві правові статуси (адміністративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо).

Загальний правовий статус — це статус особи як громадянина держави, члена суспільства. Він визначається насамперед Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, здійснюваних функцій. Цей статус є єдиним і однаковим для усіх, характеризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов’язки, які надані і гарантовані всім Конституцією. По ньому можна судити про характер, соціальну природу і ступінь демократичності суспільства. Він не може бути змінений без відома держави, законодавця.

Спеціальний, або родовий, статус відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студентів,