За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень винні в цьому особи несуть кримінальну відповідальність за ст.131 Кримінального кодексу України [3].

Право на невтручання в особисте і сімейне життя. Ст.32 Конституції України наголошує: “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації” [20, c. 121].

Приватне або особисте життя являє собою життєдіяльність людини у галузі сімейних, побутових, особистих, інтимних відносин, які не підлягають контролю з боку держави, суспільних організацій, громадян. Приватне життя, особисті і сімейні таємниці охороняються законом.

Право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Ст.33 Конституції України передбачає: “Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну”.

Ці положення відповідають змісту ст.12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що проголошує право кожної особи, яка законно знаходиться на території будь-якої держави, на свободу пересування та свободу місця проживання у межах цієї території.

Право громадян України, а також іноземців вільно виїжджати за межі України і право громадян України безперешкодно повертатися на її територію відповідає правилам ст.12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якими ”кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи її власну” і ніхто не може бути свавільно залишеним права в’їзду у власну країну.

Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ст.34 Конституції України закріплює: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Право на свободу думки і слова — право, без якого неможлива нормальна життєдіяльність людини, суспільства в цілому. Це право проголошується у ст.ст.18 і 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Ф.А.Мюллерсон підкреслює, що самим важливим зі всіх прав і свобод є свобода безперешкодно притримуватися своїх думок, а також виражати їх. На мій погляд, це дуже правильне твердження, оскільки саме можливість вільно мислити та висловлювати свою думку говорить про наявність у суспільстві прав і свобод особистості [26, c. 216].

Свобода слова включає, поряд з правом говорити і права бути почутим, також і право одержувати необхідну інформацію. Це право передбачає, що людина вправі вимагати надання їй різного роду інформації, яка її стосується та знаходиться у розпорядженні різних державних органів або організацій.

Право на свободу світогляду і віросповідання. Ст.35 Конституції України проголошує: “Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

У зміст поняття свободи совісті, яка характеризує відношення людини до релігії, включається, в основному, право мати релігійні або атеїстичні переконання. Таке право гарантується кожній людині. Конституція України гарантує кожному свободу належати до будь-якої релігії, конфесії, церкви.

2.2. Політичні права громадян

Ці права і свободи можуть бути реалізовані людиною як індивідуально, так і через об’єднання з іншими людьми. Індивідуальний (особистий) характер носить, наприклад, право звертатися до державних органів або доступу до державної служби. Але такі права, як право на збори, демонстрації і мітинги, створення політичних партій або профспілок, мають сенс тільки як колективні, і закон регламентує їх саме в такій якості. Не можна, наприклад, створити і зареєструвати політичну партію або профспілку з однієї людини. В той же час не забороняється хід і пікетування поодинці з транспарантом в руках (якщо, звичайно, такий „хід” не буде порушувати громадський порядок).

На відміну від особистих прав, які належать кожній людині, багато політичних прав і свобод належить тільки громадянам держави. Таке положення пояснюється вже згадуваною специфікою цієї групи прав і свобод. Але всі політичні права і свободи, належні як людині, так і громадянину, користуються рівним судовим захистом, тобто гарантуються державою, хоча за змістом багато якi з них припускають