Право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осiб. Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

Право на інформацію. Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу інформації гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом міжособистісного спілкування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила, які існують, наприклад, для демонстрацій. У випадку порушень вимог закону щодо законності здійснення вказаних вище заходів, передбачається відповідальність за Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що „кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій”, а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб [1].

2.3. Соціальні та економічні права особи

Соціальні і економічні права покликані забезпечити людині гідний життєвий рівень; право на працю і вільний вибір роботи; право на рівну оплату за рівну працю; на соціальне забезпечення; право на захист материнства і дитинства; право на освіту і ін [12, c. 65]. Необхідний перелік цих прав закріплений в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, який встановлює планку, нижче якої цивілізована держава не повинна опускатися.

До даної категорії прав слід віднести наступні:

право на підприємницьку діяльність;

право на працю;

право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

право на відпочинок;

право на соціальний захист;

право на охорону здоров’я;

право на освіту.

Відповідно до ст. 24 Конституції України кожен має право на підприємництво. Підприємництво - це гарантована Конституцією України самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик і не заборонена законом діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, що не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, безпосередньо або через створені ними юридичні особи. Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності громадянина. Якщо підприємницька діяльність не є основною, то законодавство про підприємництво стосується цієї її частини, яка за своїм характером є підприємницькою [22. c. 139].

Право на працю включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Дане положення ст. 43 Конституції України відповідає статті 23 Загальної декларації прав людини. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Причому людина може обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись індивідуальною трудовою діяльністю. Право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якої відповідальності.

Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції України). Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, в тому числі і державою.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [8].

Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш ніж 15 робочих днів. Працівникам молодше вісімнадцяти років щорічна відпустка надається тривалістю один календарний місяць.

Чинне законодавство передбачає також щорічні додаткові відпустки, які надаються працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці; працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві або в організації; працівникам з ненормованим робочим днем; працівникам, діяльність яких відбувається в несприятливих географічних районах та в інших випадках, передбачених законодавством.

Право на соціальний