КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Цивільно-процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства”

ПЛАН

Вступ...............................................................................................с. 3

Правове регулювання цивільно-процесуальних відносин з участю іноземців та осіб без громадянства........................с. 5

Правове становище іноземців у цивільному процесі України......................................................................................с. 9

Право на звернення до суду за захистом і на судовий захист...с. 9

Внесення застави і судові витрати.......................................с. 11

Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців................................................................................с. 14

Представництво іноземців консулами..................................с. 17

Судовий імунітет..................................................................с. 20

Підсудність судам України цивільних справ за участю іноземних громадян та осіб без громадянства.................с. 24

Висновки......................................................................................с. 33

Список нормативно-правових актів та використаної літератури....................................................................................с. 35

Вступ

Із розвитком ринкових відносин в Україні, незважаючи на певну нестабільність економічного життя в нашій державі все зростає кількість громадян інших держав та осіб без громадянства, які беруть участь у правовідносинах на території України. У випадках порушення їх цивільних прав та законних інтересів виникає необхідність звертатись до українських судів з приводу вирішення спорів, що виникають між ними та фізичними чи юридичними особами, зареєстрованими на території нашої держави. У зв’язку з цим актуальним є питання про цивільно-процесуальні відносини іноземних громадян та осіб без громадянства. Виникає потреба законодавчого врегулювання даної проблеми.

Особливість правовідносин такого характеру обумовлюється тим, що вони є об’єктом регулювання не виключно цивільно-процесуального права нашої держави. Ці правовідносини повинні знаходити своє відображення у нормах міжнародного приватного права, а тому закріплюються у міжнародних конвенціях та договорах (як дво-, так і багатосторонніх). Тому за наявності норми міжнародного нормативно-правового акту, ратифікованого Україною саме їхні положення підлягають застосуванню до правовідносин з участю іноземців та осіб без громадянства. Враховуючи це, виникають колізії норм міжнародного та національного законодавства. Ситуація ускладнюється також і тим, що в Україні існує велика кількість нормативно-правових актів, які регулюють окремі аспекти цивільно-процесуальних відносин такого характеру. Їх необхідно знати та належним чином використовувати у процесі провадження цивільного судочинства не тільки суддям, але й іншим учасникам цих правовідносин.

З метою комплексного дослідження даної проблеми на основі аналізу норм національного законодавства та міжнародних конвенцій та договорів а також наукових праць провідних українських вчених-цивілістів автор роботи поставив наступні завдання:

Висвітлити особливості правового регулювання цивільно-процесуальних відносин з участю іноземців та осіб без громадянства

Окреслити коло цивільних процесуальних прав та обов’язків іноземців

З’ясувати основні питання щодо підсудності судам України цивільних справ за участю іноземних громадян та осіб без громадянства.

1. Правове регулювання цивільно-процесуальних відносин з участю іноземців та осіб без громадянства

Розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхід-ність налагодження зв'язків і співробітництва в різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами, націями і наці-ональностями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських ціннос-тей, загальновизнаних принципів міжнародного права, з необхідно-сті забезпечення непорушності прав і свобод людини.

В сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні держа-вні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їх особистий, громадський і державний статус, їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави [24, c. 557].

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства наці-ональний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства, але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання [6]. Такі особливо-сті закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах з її участю, які належать до джерел міжнародного цивільного проце-су.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать а також Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року, ЦПК УРСР, затверджений Законом УРСР від 18 липня 1963 року, (розділ VI, статті 423-428); Закон України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців»; Закон України від 21 червня 2001 р. «Про біженців»; Тимчасове положення «Про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затверджене наказом Міністерства праці від 5 травня 1993 р. № 27 (зі змінами, внесеними наказом від 9 вересня 1996 р. № 73); Положення про дипломатичні представництва та консуль-ські установи іноземних держав в Україні», затверджене Указом Президента України від 16 червня 1993 р. та інші нормативні акти.

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнарод-ного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України; угоди, підписані Україною.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (ст. 24) передбачає, що двохсторонній договір, що на момент правонаступництва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вва-жається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою — учасницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість [2]. Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступники) прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7) [18]. До них належать договори СРСР: про надання правової допомоги у цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах з Албанією (30 червня 1958 p.), Болгарією (19 лютого 1975 p.), Угорщиною (15 липня 1958 p.),