Норми про вільний доступ іноземців до суду передбачені у міжнародних договорах України. Так, ст. 1 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних, і кримінальних справах передбачає, що громадяни однієї держави користуються на території другої держави таким же право-вим захистом своїх особистих та майнових прав, як і громадяни своєї країни. Вони мають право звертатися до суду та інших уста-нов, до компетенції яких належать цивільні (торговельні, господарські, шлюбно-сімейні, трудові) та кримінальні справи, і можуть порушувати клопотання і здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни своєї країни. Зазначене положення засто-совується також до юридичних осіб, заснованих на території держав відповідно до їх законодавства [8].

У ст. 1 Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та криміналь-них справах встановлено, що громадяни однієї держави користую-ться на території другої держави стосовно своїх особистих та май-нових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни своєї держави. Це стосується також і юридичних осіб, які створені відпо-відно до законодавства однієї з держав. Громадяни однієї держави мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та в інші установи другої держави, до компетенції яких належать цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші про-цесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї держави [12].

Відповідно до ст. 1 Конвенції про правову допомогу правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами — членами СНД, громадяни кожної з держав, а також особи, які проживають на її території, користуються на території всіх інших держав — учасниць конвенції щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і громадяни даної держави. Громадяни кожної з держав, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно і без перешкод звертати до суду, прокуратури та інших установ інших держав, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та криміна-льні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, як і громадяни даної держави. Зазначені положення засто-совуються також до юридичних осіб, створених за законодавством кожної з держав [5].

Таким чином, суб'єктами права, яким надається цивільний процесуальний захист, є громадяни та юридичні особи кожної з договірних сторін, а відповідно до ст. 1 Конвенції держав — членів СНД також особи, які проживають на території кожної з країн. Ними можуть бути іноземці, особи з подвійним громадянством, особи без громадянства. Обсяг правового захисту, що надається іноземцям, визначається національним режимом. Об'єктами циві-льного процесуального захисту є особисті та майнові права грома-дян і юридичних осіб з правовідносин, розгляд спорів з яких належить до компетенції цивільного судочинства [5].

2.2. Внесення застави і судові витрати

Законодавством України не встановлюються будь-які обмеження надання процесуально-правового захисту іноземцям, їм гарантується право вільного і безперешкодного звернення за захистом до судів України.

Водночас вільний доступ іноземців до суду в багатьох зарубі-жних країнах обмежується застосуванням інституту caution judica-tum solvi (забезпечення того, що судове рішення буде виконано), тобто покладенням на позивача-іноземця обов'язку надати забезпе-чення судових витрат (грошову заставу), які може понести відпові-дач, якщо позивачу буде відмовлено судом у задоволенні позову. Цей Інститут передбачений законодавством Франції, Бельгії і Ніде-рландів і застосовується до осіб, які проживають за межами цих країн та до іноземців, які проживають в державі суду, але це мають у ній земельної ділянки. В Італії заставу зобов'язаний внести пози-вач, який не має майна в цій країні, а в Англії — позивач, який має доміцілій за кордоном. Інститут застави передбачений законодавс-твом Австрії, Іспанії, ФРН, відомий законодавству Польщі, Угорщини, Югославії але може не застосовуватись на умовах взаємнос-ті, коли громадянин країни суду звільнений від забезпечення витрат в країні, громадянином якої є іноземець.

Громадяни та юридичні особи України при зверненні до судів зазначених держав були зобов'язані виконувати правила cautio judi-catum solvi, спрямовані проти іноземців, які на практиці створюва-ли істотні перешкоди для доступу до судового захисту. Це зумовило необхідність включення до договорів, укладених Україною, спеціа-льного правила про взаємне, вільне і безперешкодне звернення до суду за захистом, а також про взаємне звільнення від внесення застави для забезпечення процесуальних витрат. Так, ст. 43 Догово-ру між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачає, що від громадян однієї з договірних сторін, які приживають або перебувають на території будь-якої з цих сторін і звертаються до судів іншої договірної сторони, не можна вимагати внесення заста-ви для забезпечення процесуальних витрат лише з того приводу, що вони є іноземцями, або тому, що не мають місця проживання або перебування на території тієї договірної сторони, до органів якої звертаються [10]. Однак Україна і Польща не обмежилися взаємним звільненням від внесення застави, а встановили взаємність й звіль-нення від сплати видатків у справі. Ст. 44 Договору визначено, що громадяни однієї договірної сторони на території іншої договірної сторони звільняються від сплати авансів та інших видатків у справі, а також користуються безплатним процесуальним захистом на тих самих умовах і