Виходячи з того, що представництво консула в цивільному процесі здійснюється без спеціального доручення, а на підставі норм міжнародних угод, в літературі з міжнародного цивільного процесу набула поширення думка про те, що консулу не потрібні спеціальні повноваження на виконання процесуальних дій для яких необхідне застереження в дорученні, зокрема, щодо зміни підстави і предмета позову, передбачених ст. 115 ЦПК. Інші автори вважа-ють, що міжнародні договори не скасовують норми внутрішнього законодавства про межі повноважень представників, якщо ними є консули, і що суть договірних норм про представництво консулами громадян своєї держави без спеціального доручення дістає вияв у наданні їм можливості вжиття своєчасних заходів для захисту прав та інтересів громадян. Справді, міжнародними конвенціями і договорами не визначений обсяг повноважень консула, як проце-суального представника, а лише передбачено загальне правило, згідно з яким консул здійснює представництво громадян своєї держави за місцем свого перебування. Отже, обсяг повноважень консула як цивільного процесуального представника визначається внутрішнім законодавством України. Колізія між міжнародним до-говором України та її внутрішнім законодавством відсутня. А тому відсутні підстави для застосування ст. 428 ЦПК, яка надає перевагу нормам міжнародного договору.

Цивільні процесуальні функції консула як представника в цивільному процесі України відповідно до Положення про дипло-матичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 p., можуть виконувати призначений іноземною державою і визнаний урядом нашої держави в особі Міністерства закордонних справ України генеральний консул, консул, віце-консул і консуль-ський агент (п. 19 ч. 3). Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків, в тому числі й у цивільному процесі, після видачі йому Міністерством закордонних справ Укра-їни консульської екзекватури (п. 20 ч. 1) [19].

2.5. Судовий імунітет

Судовий імунітет (від лат. immunitas — звільнення від чогось) застосовується до іноземної держави, її дипломатичних представ-ництв і консульських установ.

Імунітет від цивільної юрисдикції судів України полягає в тому, що до іноземної держави не може бути пред'явлений позов, вона не може бути відповідачем, до неї не може бути застосоване забезпечення позову шляхом звернення стягнення на її майно, що знаходиться на території іншої держави. Отже, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, відповідно до якої рів-ний не має влади або юрисдикції над рівними (par in parem non habet imporium sui jurisdictionem). В теорії і практиці міжнародного цивільного процесу деяких держав застосовується правило обмеже-ного, або функціонального імунітету, за яким останній визнається лише щодо публічних, а не приватних актів. Україна виходить з правила абсолютного імунітету, закріпленого у нормах її цивільного процесуального законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 425 ЦПК пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться на території України, можуть бути допущені лише за згодою ком-петентних органів відповідної держави.

Судовий імунітет поширюється на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав. Акредитовані в Україні дипломатичні представники інозе-мних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах і міжнародних договорах України, підлягають юрисдикції суду Укра-їни в цивільних справах лише в межах, що визначаються нормами міжнародного права або міжнародними договорами України (ч. 2 ст. 425 ЦПК УРСР та ч. 2 ст. 413 ЦПК України від 18.03.04 року).

Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні встановлені зміст, коло осіб та умови застосування судового імунітету. Передбачені цим поло-женням імунітети визначені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Віденської конвенції від 24 квітня 1963 р. про консульські зносини.

Глава дипломатичного представництва і члени дипломатично-го персоналу користуються імунітетом від юрисдикції судів України в цивільних справах. Вони підлягають юрисдикції України у разі згоди на це акредитуючої держави. Глава дипломатичного предста-вництва на рівні посла або посланника акредитується при Президе-нтові України, а на рівні повіреного у справах — при Міністерстві закордонних справ України.

Членами дипломатичного персоналу є члени персоналу дип-ломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг. Од-нак імунітет від цивільної юрисдикції судів України не поширюєть-ся на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступають у цивільно-правові відноси-ни як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяль-ності, яка здійснюється ними за межами їх службових обов'язків. Зазначені правила поширюються на членів сім'ї глави дипломатич-ного представництва і дипломатичного персоналу, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України (пп. 13 і 14 Положення).

Члени адміністративно-технічного персоналу (здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництв) користую-ться імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах лише стосовно дій, вчинених ними при виконанні службових обо-в'язків (п. 15 Положення).

Консульські посадові особи (до яких належать особи, яким доручено виконання консульських функцій, — генеральний консул, консул, віце-консул, консульський