Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце, тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них. Щоб не допустити помилок при кваліфікації діяння за цією ознакою, треба уважно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті [8, c. 32].

Наприклад, за вироком Путивльського районного суду Чернівецької області Д. і Н. засуджені за ч. 2 ст. 286, ч. 2 ст. 289 та ч. З ст. 135 КК, за те, що перебуваючи в нетверезому стані, за попередньою змовою між собою вони вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом. Керуючи ним, Д. вчинив наїзд на пішохода, який у лікарні помер. Усвідомлюючи, що після наїзду автомобіля пішохід перебуває у небезпечному для життя стані, Д. з місця події зник, не подавши потерпілому допомоги, що й потягло за собою його смерть.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення щодо Н. скасовані, а щодо Д. змінені з таких підстав. Висновок суду про доведеність вини Н. у незаконному заволодінні транспортним засобом за попереднім зговором з Д. зроблено лише на підставі того факту, що Н. їхав як пасажир у кабіні викраденого автомобіля. Як свідчать матеріали справи, він не вчинив будь-яких дій, спрямованих на незаконне заволодіння транспортним засобом, і попередньою змовою між ним і Д. також не було. Як встановлено в справі, обидва вони були в нетверезому стані, і Д., побачивши вантажівку, вирішив підвезти Н. додому. Коли вони підійшли до автомобіля, Д. відчинив дверцята кабіни, сів на місце водія, а потім відкрив праві дверцята і запропонував Н. сісти. Заводив двигун, керував автомобілем сам Д., а Н. ніякої участі у цьому не брав.

Отже ініціатива заволодіння автомобілем належить Д. Він же і вчинив цей злочин. Н. байдуже ставився до вчинюваного Д. злочину, оскільки через сильне сп'яніння не усвідомлював характеру подій, що відбувалися.

За таких обставин склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 289 КК, у діях Н. відсутній, і його засуджено безпідставно. У зв'язку з цим вирок щодо нього скасовано, і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК.

Таким чином, визнаючи особу винною у злочині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, необхідно довести, що причетні до злочину особи заздалегідь домовились про спільні дії і кожна з них здійснила якусь частину дій для досягнення злочинного результату [23, c. 86-87].

Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, винна особа може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановка вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо) [10, c. 76-79].

Проникнення — це вторгнення у приміщення чи сховище з метою незаконного заволодіння транспортним засобом. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі незаконно заволодіти транспортним засобом, що знаходиться в приміщенні чи сховищі без входу до нього, Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з’ясувати, з якою метою особа опинилася у приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння транспортним засобом. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння транспортним засобом. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у приміщення чи сховище з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення транспортного засобу чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у приміщення чи сховище [14, c. 127].

Не утворює цієї ознаки викрадення транспортного засобу з приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв’язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення транспортного засобу службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, відвідувачами магазинів, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка транспортного засобу і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих [12, c. 29].

Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або