Так, за вироком Ялтинського міського суду К. засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за розбійний напад на Б. з метою заволодіти його автомобілем «Жигулі», вчинений за таких обставин. Зупинивши на вулиці близько 20.00 автомобіль, яким керував Б., К. попросив підвезти його до санаторію, а коли вони туди під'їхали, приставив до горла ніж і зажадав ключі від автомобіля. Потім К. примусив потерпілого під'їхати до будинку на території санаторію, де забрав свою валізу з речами, після чого звелів Б. сісти поруч із собою в автомобілі, щоб той не міг звернутися за допомогою. Та Б. вдалося втекти і повідомити про те, що сталося, міліцію.

У протесті першого заступника Голови Верховного Суду України, внесеному до президії обласного суду, порушувалось питання про зміну зазначених судових рішень і перекваліфікацію дій К. з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. З ст. 289 КК.

Президія обласного суду протест задовольнила, зазначивши таке. Обґрунтовуючи висновок про вину К. у відкритому нападі на Б. з метою заволодіти належним йому автомобілем, суд послався на вимогу засудженого дати ключі від автомобіля, поєднану з погрозою застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого. Проте, як свідчать показання останнього на слідстві і в судовому засіданні, при цьому К. посилався на необхідність терміново потрапити до Сімферополя, обіцяв дати 100 крб., і він, Б., під загрозою погодився їхати. К. теж показував, що він пропонував Б. підвезти його до Сімферополя. При затриманні у нього виявили авіаквиток на його ім'я, а у валізі, яку він взяв у санаторії, - його трудову книжку та одяг.

Таким чином, мету викрасти автомашину матеріалами справи не встановлено і твердження К. про відсутність у нього наміру заволодіти автомобілем потерпілого не спростовано. З доказів, на які посилався суд, не можна зробити висновок про напад К. на потерпілого з метою заволодіти автомобілем.

На підставі викладеного президія обласного суду судові рішення щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 187 на ст. 15 та ч. З ст. 289 КК, які передбачають відповідальність за замах на заволодіння автотранспортним засобом, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого [6, c. 181-182].

Нанесення при вчиненні незаконного заволодіння транспортним засобом побоїв або будь-якого виду тілесних ушкоджень додаткової кваліфікації не потребує, за винятком умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК).

Дії винного, спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднані з позбавленням життя потерпілого, кваліфікуються залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета - заволодіти транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 187 КК. Вбивство з метою полегшити незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і ч. З ст. 289 КК (П. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочин проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.)

Умовами спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 289, згідно з ч. 4 цієї статті, є:

1) вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом вперше. Ця ознака має місце, коли: а) такі дії раніше ніколи не вчинялися; б) сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом (відповідно до ч. 1 ст. 49 строк давності за дії, передбачені ч. 1 ст. 289, становить 5 років, ч. 2 ст. 289 — 10 років, ч. З ст. 289 — 15 років, за умови, що перебіг давності не переривався); в) судимість у особи, яка була засуджена за ст. 289, погашена або знята;

2) під час незаконного заволодіння транспортним засобом не були застосовані будь-яке насильство до потерпілого чи погроза такого насильства;

3) добровільна заява про вчинене правоохоронним органам, тобто заява, зроблена за власною волею, незалежно від мотивів і не у зв’язку з тим, що про вчинене стало відомо правоохоронним органам. Добровільною заява буде і тоді, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких;

4) повернення транспортного засобу власникові. Видається, що така умова буде виконана і в тому випадку, коли транспортний засіб повернуто законному користувачеві, якщо він був вилучений у нього;

5) повне відшкодування завданих збитків. Збитки можуть бути відшкодовані як винним, так і іншими особами. Часткове відшкодування збитків не відповідає змісту цієї умови.

За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим і безумовним.

Не визнається злочином самовільне використання транспортних засобів за власним розсудом робітниками державних, колективних та інших підприємств або установ, якщо такі особи мали доступ до транспортних засобів за службою. Це, як правило, водії таких підприємств незалежно від форм їх власності. За подібні дії вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством про працю.

Наприклад, водій П., закінчивши роботу, поставив закріплений за ним автомобіль у гараж установи. Біля гаража він зустрів знайомих, з якими випив горілки, після чого знову відчинив гараж, вирішивши їхати додому згаданим автомобілем. Рухаючись по дорозі, він