Таким чином, на наш погляд, явкою з повинною треба вважати добровільну заяву особи про вчинений нею злочин, зроблену органу дізнання, слідчому, прокурору або суду, до затримання або виклику заявника у зв'язку з даним злочином.

Така заява може бути зроблена шляхом особистої явки або через засоби масової інформації з подальшою явкою заявника до вказаних органів. В останньому випадку заява визнається чинною з моменту передачі її на пошту. Заява громадянина про вчинення ним самим суспільно-небезпечного діяння не завжди означає особисту явку заявника до судово-слідчих органів. Тому слід погодитися з В. Д. Арсеньєвим в тому, що формулювання п. 3 ст. 94 і ст. 96 КПК вимагає уточнення. В цій статті термін «явка з повинною» пропонується пояснити словами: «заява органу дізнання, слідчому, прокурору або суду про готування до злочину або вчинений заявником злочин» [5, c. 23].

2.3. Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним.

Повідомлення установ, підприємств, організацій і посадовців, є приводом до порушення справ публічного обвинувачення. У справах приватного і приватно-публічного обвинувачення вони можуть послужити приводом лише при умові, коли дана установа (організація) визнана опікуном або опікуном потерпілої від злочину особи. Таке положення є однією з гарантій прав неповнолітніх і інших осіб, які через важку фізичну або психічну хворобу не можуть виступити в захист своїх інтересів.

Повідомлення установ, підприємств, організацій і посадових осіб законодавством України не протиставляються іншим приводам, не наділяється особливою юридичною силою. Вони, як і заяви громадян, породжують в органів прокуратури, суду, слідства і дізнання, обов'язок вирішити питання про порушення кримінальної справи, але ні в якому разі не зумовлюють, яке рішення буде ухвалене. Якщо з'ясується необґрунтованість повідомлення про злочин, то кримінальної справи порушено не буде.

2.4. Повідомлення, опубліковані в пресі.

На практиці даний привід порушення кримінальної справи давно завоював собі місце серед інших. Це пояснюється тим, що в повідомленнях, опублікованих у пресі, часом приводяться конкретні дані, що свідчать про злочинний факт. Такі повідомлення не можна розцінюватися як різновид заяв громадян або повідомлень установ чи організацій. Вони, на відміну від цих приводів, виражають спільне волевиявлення автора повідомлення і редакції відповідного органу друку, за допомогою якого широка громадськість довідується про підготовлюване або закінчене злочинне діяння. Це волевиявлення виражається абсолютно публічно. Воно звернуте до органів прокуратури, суду, попереднього слідства і дізнання. Тому воно породжує в них обов'язок розглянути дане повідомлення, перевірити правильність описаних в ньому відомостей і вирішити питання про порушення кримінальної справи [18, c. 95-97].

КПК не дає переліку різних форм повідомлень, опублікованих у пресі. Окрім статті, заміток і листів, під повідомленнями у пресі може матися на увазі також фейлетони, інтерв'ю, сатиричні карикатури з коментарями і всілякі інші кореспонденції. Для визнання наявності даного приводу важливо лише, щоб ті або інші форми кореспонденції були опубліковані. Якщо ж вони у пресі не опубліковані, а прислані до органів прокуратури, попереднього слідства і дізнання редакцією для перевірки, то даного приводу до порушення справи вони не утворюють: тоді їх можна розглядати як заяви громадян або повідомлень установ.

2.5. Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-чийого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використову-ючи надані їм повноваження.

Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією,— також у процесі оперативно-розшукових заходів [19, c. 412].

Виявлення злочинів є одним із завдань міліції та служби безпе-ки. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" для виконання вказаного завдання вони мають право: провадити контрольні закупки; здійснювати безпосереднє візуаль-не спостереження в громадських місцях із застосуванням засобів технічного документування; опитувати громадян, вимагати доку-менти та провадити інші Інформаційно-пошукові дії.

Законом України "Про заходи протидії незаконному обігу нар-котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловжи-ванню ними" органам МВС, СБУ та іншим органам, які мають право проведення оперативно-розшукової діяльності надане право, з метою виявлення джерел та каналів збуту наркотиків, здійснюва-ти контрольовані оперативні закупки та контрольовані поставки наркотичних засобів, огляду транспортних засобів, вантажу та осо-бистих речей водія та пасажирів.

Факти злочину можуть бути виявлені під час огляду пасажирів перед посадкою на повітряне судно та при виконанні інших адміністративних дій.

Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд — у процесі судового розгляду.

Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітники органів дізнання повинні складати рапорт або інший документ, що прирівнюється до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи.

Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по теле-фону, повідомлення про спрацювання охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо та те-лебаченню, інформація медичних установ про надходження до них осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не має характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи