необхідно мати цивільну процесуальну правоздатність, а для самостійного ведення справи — процесуальну дієздатність. Процесуальна правоздатність юридичних осіб визначається за законами, за якими така особа була створена, а фізичних осіб — за законами їх місця проживання. Визначення цивільної процесуальної правоздатності провадиться залежно від наявності в особи цивільної (матеріальної) правоздатності. Дієздатність дає особі можливість самостійно вести справи. У Франції, Бельгії, Голландії й інших державах передбачено обов'язкове ведення процесу за допомогою вибраних стороною адвокатів, тому виконання процесуальних дій сторонами особисто і самостійно є винятком у межах, передбачених законом.
Процесуально-правове становище сторін у цивільному процесі побудовано на принципі рівноправності, але в їх фактичній процесуальній діяльності є різниця залежно від функцій, які виконує позивач і відповідач. Сторони мають право: заявляти клопотання, розпоряджатися об'єктом процесу, укладати між собою угоди, обґрунтовувати фактичні обставини на підтвердження позову і заперечення проти позову, подавати докази, робити пояснення, оскаржувати рішення суду в апеляційному і касаційному порядках [13, c.325-327].
В цивільному процесі ФРН беруть участь як сторони дві особи, одна з яких потребує правового захисту від другої. В позовному провадженні сторонами є позивач і відповідач, у непозовному провадженні — заявник і інша заінтересована особа. Ознакою сторін є наявність між ними правового спору. Для участі в процесі стороною необхідно, щоб особа мала цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність.
Цивільну процесуальну правоздатність мають особи, які наділені цивільною правоздатністю. Ними є фізичні особи і всі юридичні особи публічного і приватного права (§§ 50, 51 ЦПК, § 1 ЦК), а також відкриті торгові товариства і командитні товариства (§§ 124, 161 Торгового Кодексу ФРН). Відповідно до § 125 ЦПК їх інтереси в суді представляють правомочні представники. У правовому становищі таких товариств виділяються організації з пасивною правоздатністю, які можуть брати участь в цивільному процесі тільки відповідачами.
В процесі по справі допускається факультативна процесуальна співучасть на боці позивача і відповідача декількох осіб, які мають загальні правові вимоги на предмет спору або у тому випадку, коли їх права чи обов'язки випливають з однієї і тієї ж фактичної підстави. Декілька осіб можуть як процесуальні співучасники сумісно бути позивачами і відповідачами також у тому випадку, якщо предметом спору є вимоги або обов'язки, які однорідні і випливають із фактичних і юридичних підстав, які в значній ступені є однорідними (§§ 59, 60 ЦПК).
Необхідна процесуальна співучасть настає у випадках, якщо спірне правовідношення може бути встановлено стосовно всіх процесуальних співучасників тільки при їх сумісній участі, а також в інших необхідних випадках. У випадку неявки в засідання або недотримання визначеного строку окремими співучасниками вважається, що зазначені співучасники представляються тими співучасниками, які з'явилися на засідання суду чи дотрималися визначеного строку. Останні можуть бути залучені для подальшого провадження.
В ландгерихтах і у всіх судах вищого рівня сторони повинні бути представлені адвокатом, що діє як уповноважений, допущений до діяльності в суді, який веде процес. Суд, який веде процес, повинен призначити стороні на її заяву адвоката для здійснення її прав, якщо вона не може знайти адвоката, який погодився бути її представником (§§ 78, 786 ЦПК).
Якщо представництво сторін адвокатом не є обов'язковим, справу можуть вести самі сторони або через будь-яку особу, яка має процесуальну дієздатність як її уповноваженого, що подає до суду письмову довіреність з визначеним в ній стороною обсягом повноважень (§§ 79-81 ЦПК).
У випадку необов'язковості участі адвоката в процесі, сторона може заявитися в суд з будь-якою особою, що має процесуальну дієздатність, як помічником сторони. Викладене помічником сторони вважається викладеним самою стороною, якщо вона не відмовиться від викладеного або не виправить становище негайно (§ 90 ЦПК).
Сторона, проти якої відбулося рішення, несе витрати по справі, зокрема витрати, які понесла друга сторона (§ 91 ЦПК).
Стороні, яка внаслідок свого особистого або майнового становища не може сплатити витрати за ведення процесу, на її заяву судом може бути надана процесуальна допомога, яка визначається за правилами §§ 114-117, 121, 122 ЦПК ФРН.
Правове становище сторін визначено в ЦПК ФРН на принципах рівноправності, диспозитивності, змагальності, усності.
Передбачені в ЦПК процесуальні права надають можливість сторонам вести необхідну процесуальну діяльність в цивільному судочинстві, спрямовану на правильне розв'язання спірної справи [10, c.84-87].
В правовому регулюванні участі сторін в цивільному процесі інших іноземних країн передбачені окремі новели, які відсутні в ЦПК України, Російської Федерації, Республіки Білорусь й ін.
Так, ст. 50 ЦПК Азербайджанської Республіки визначає, що позивачами є громадяни і юридичні особи, які пред'явили позов в своїх інтересах або в інтересах яких пред'явлений позов, прокурор, котрий пред'явив позов на захист державних інтересів при наявності відповідного звернення юридичних осіб, засновниками яких виступає держава або державні установи чи організації. Відповідачами є фізичні і юридичні особи, до яких пред'явлена позовна вимога. У випадках, передбачених законом, сторонами можуть бути і організації, які не є юридичними особами. А за п. 4 ст. 48 ЦПК Республіки Казахстан стороною в процесі може бути держава.
ЦПК Угорщини передбачено, що брати участь у процесі стороною може особа, яка згідно з нормами цивільного права може мати права і нести обов'язки (§ 48). Процесуальна співучасть можлива, якщо: предметом позову є таке спільне право або такий спільний обов'язок, вирішити спір з яких можна тільки в цілому, або коли б рішення, винесене по справі, розповсюджувало свою силу на співучасників і без їх участі в процесі; позовні вимоги