З часів Арістотеля політику розуміють як мистецтво управління людьми, суспільством, державою. Управління здійснюється знову ж таки за допомогою права, юридичних засобів і інститутів. Особливо це характерно для правових держав з розвинутою демократією, досконалими законами, правовою культурою. Але навіть і тоталітарні, поліцейські держави не можуть обійтися без права. Інша справа — в яких цілях воно використовується.

Політика є також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, узгодження бажаного і об'єктивно досяжного, уміння поєднання з реальністю. За межами можливостей починається волюнтаризм, суб'єктивізм, а нерідко і авантюризм, все те, що знаходиться вже поза правовим полем, поза юридичними процедурами. Вільна від права політика є свавілля, вседозволеність [17, c. 18-19].

В більш вузькому сенсі слова політика визначається в науці як особлива, сфера взаємодії між класами, партіями, націями, народами, державами, соціальними групами, владою і населенням, громадянами і їхніми об'єднаннями. Звичайно, це найбільш загальна, абстрактна дефініція, але вона вірно відображає найважливішу і найскладнішу сферу суспільного життя, самостійний світ політичних цінностей, ідеалів, інтересів. Дану сферу якраз і регулюють політичні норми.

Політичні норми — це правила поведінки численних і різноманітних суб'єктів політики (індивідуальних і колективних), учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів [8, c. 5].

В тих випадках, коли політичні норми одержують відображення в законах, конституціях, вони набувають також характер правових. Розмежування між політичними і юридичними нормами провести інколи дуже важко, оскільки вони тісно переплетені, а найчастіше поєднуються (наприклад, в статтях Конституції). Це спостерігається в діяльності як законодавчої, так і виконавчої влади. Адже закони, інші нормативні акти мають, як правило, не тільки економічне, але і політичне обґрунтовування. Але між правовими і політичними нормами можуть бути відмінності.

В політичній сфері є свої традиції, загальноприйняті правила, вимоги, принципи, еталони. Існує політична етика, тобто зведення канонів, яких звичайно дотримуються чесні, добросовісні політики. Головні з них — це дотримання законів, моралі, встановленого порядку, пошана опонентів, правдивість, служіння громадському обов'язку, благу.

На жаль, сучасна українська політика — не сама, м'яко кажучи, чиста сфера відносин між людьми. Життя постійно демонструє приклади порушення (недотримання) елементарних правил політичної поведінки. Особливо це виявляється в період виборів (війна компроматів, дискредитація суперників, розповсюдження про них неправдивої інформації, інтриги, підкуп виборців, порожні обіцянки кандидатів в депутати, тіньове фінансування, замовлені статті у пресі, проникнення у владу криміналу і т.д.) [14, c. 210-211].

Учасники політичних баталій дуже часто діють за принципом: ціль виправдовує засоби, переможців не судять. Створюються і використовуються так звані виборчі технології, іміджмейкеровські фірми, інші хитромудрі прийоми. Виявляється психологічний тиск на виборців аж до погроз; увійшло до практики маніпулювання громадською думкою. Влада, право, закони покликані ефективно протистояти всім цим явищам, присікати найбільш грубі порушення нормальної, цивілізованої політики. Політичні норми повинні також чітко дотримуватися, як і правові.

2. Поняття звичаю як джерела права

Правилами поведінки особливого виду є звичаї, традиції. На відміну від правових, моральних, корпоративних норм, близьких до ідеології, звичаї і інші правила пов'язані з суспільною психологією — з тією частиною суспільної свідомості, яка складається історично.

Суспільна психологія, як і суспільна свідомість в цілому, випробовує на собі дію права і робить на нього певний вплив. З одного боку, саме у сфері суспільної психології складається правова культура, властива стабільному цивілізованому суспільству, з другого боку, саме в суспільній психології зберігаються вдачі і звички, що живлять правовий нігілізм, що підміняють право іншими регуляторами поведінки [7, c. 86].

Під загальним найменуванням “звичаї” в літературі нерідко об'єднуються досить різнорідні норми.

Звичаєм у вузькому, власному сенсі слова є правило поведінки, яке дотримується через звичку. Звичаями стають норми, дотримання яких стало звичним в результаті їхнього тривалого існування. Вони складаються на основі моральних норм (вдачі — звичаї, що мають моральне значення), норм побуту (правила пристойності, гігієна, поведінки за столом і др.), деяких норм права. Реалізація звичаїв здійснюється, як правило, без роздумів про те, яке походження реалізованої норми. Переходячи в звичай, та або інша норма втрачає “оцінний характер” в тому сенсі, що критерії “добра”, “зла”, “доцільності” і “зручності”, “пристойність” і інші, які лежать в її основі, відходять на другий план перед звичністю її виконання. Іншими словами, якщо моральна норма регулює поведінку людей за допомогою оцінних критеріїв (“добро”, “зло”, “похвальне”, “ганебне” і т.д.), відповідних ідеології членів суспільства, то та ж норма, що стала звичаєм, надає свою регулюючу дію через її емоційне сприйняття членами суспільства, які звикли до її дотримання настільки, що її реалізація стала потребою [10, c. 232].

В цілому право в своєму здійсненні спирається на звичне масове підкорення правовим нормам вже із тієї причини, що неправомірна поведінка виходить за рамки звичайної поведінки, що не привертає уваги правоохоронних органів. Загальна звичка законопокірної більшості будь-якого стабільного суспільства до встановленого порядку, підсвідома надія на охорону життя, здоров'я, майна від правопорушників, на соціальну допомогу держави є психологічною основою будь-якого правопорядку, якщо, зрозуміло, саме право стабільне і не вступає в конфлікти з масовою правосвідомістю [13, c. 9].

В деяких країнах санкціонований звичай був джерелом (формою) права. Звичаї (адати) — джерело права в мусульманських країнах разом з шаріатом.

В перші роки радянської влади звичаї були одним з джерел права в окремих