У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


і міського громадського транспорту (включаючи метро), цивільної авіації, зв’язку, енергетики, оборонних галузей (у підрозділах, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції оборонної призначення), у державних органах, па підприємствах і в організаціях, на які покладено виконання завдань по забезпеченню обороноздатності, правопорядку і безпеки країни, у безперервно діючих виробництвах, зупинення яких пов'язане з тяжкими і небезпечними наслідками.

Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений.

Конституція встановлює основи порядку здійснений права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючими необхідності забезпечення національної Ос піски, охорони здоров'я, прав і свобод громадян Порядок здійснення цього права регламентується до них нір нормами Закону колишнього СРСР "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" від 9 жовтня 1989 р. в редакції від 20 травня 1991 р

Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушення до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.

Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов'язує трудові колективи припинити страйк і приступити до роботи не пізніше наступного дня після вручення копії рішення органові, який очолює страйк.

Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок.

Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. У чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 КЗпП України. До речі, цим кодексом досить детально врегульовані положення, які стосуються гарантій використання зазначеного права.

Нормальна тривалість робочого часу працівників у відповідності із ст. 50 КЗпП не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлена також для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та інших). При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Право на відпочинок забезпечується встановленням у КЗпП України тривалості перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП), а також наданням перерви для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП), щотижневих днів відпочинку (ст. 67 КЗпП). При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Робота також не провадиться у святкові та неробочі дні, які встановлені ст. 73 КЗпП України [6].

Всім працівникам надаються щорічні відпустки і} збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менш ніж 15 робочих днів. Працівникам молодше вісімнадцяти років щорічна відпустка надається тривалістю один календарний місяць.

Чинне законодавство передбачає також щорічні додаткові відпустки, які надаються працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці; працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві або в організації; працівникам з ненормованим робочим днем; працівникам, діяльність яких відбувається в несприятливих географічних районах та в інших випадках, передбачених законодавством. Умови та порядок надання щорічних та додаткових відпусток регулюються ст. 74-84 КЗпП України.

В основу соціального захисту громадян покладено принцип соціальної справедливості, зі змісту ст. 46 випливає, що держава забезпечує соціальний захист тим категоріям громадян, які мають у цьому потребу з об'єктивних причин.

Конституція закріплює право громадян на соціальний захист та встановлює види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості, при втраті годувальника, у разі втрати повної чи часткової працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин. Основні з них передбачає Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.: пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, за вислугу років, а також соціальні пенсії, що призначаються і виплачуються непрацездатним громадянам при відсутності у них права на трудову пенсію.

Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. визначає правові, економічні та організаційні основи захисту населення України від безробіття. Безробітними пишаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні її виконувати [8].

Громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення при тимчасовій втраті працездатності, на допомогу по вагітності і пологах, при народженні дитини та по догляду за дитиною, допомогу на поховання. Соціальний захист непрацездатних громадян також здійснюється шляхом створення спеціальних державних закладів по догляду за непрацездатними (будинки-інтернати для одиноких громадян, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів і інвалідів тощо).

Що стосується захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то він здійснюється шляхом пенсійного забезпечення та надання їм відповідних компенсацій і пільг (Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р.) [11].

Соціальні права громадян України забезпечуються системою загальнообов'язкового державного соціального страхування. Джерелом коштів соціального страхування є головним чином асигнування із державного бюджету, страхові внески громадян, підприємств, установ і організацій.

Реалізація та фінансування діючої системи соціального забезпечення населення України спирається переважно на державне забезпечення і управління.

Разом з тим поглиблення економічної реформи, свобода підприємництва, вільний вибір виду


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9