Законом також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

15 липня 1999 р. прийнято Закон України "Про прожитковий мінімум", а 5 жовтня 2000 р. — Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", упровадження яких сприятиме забезпеченню прав людини, у тому числі у сфері праці. В законі до числа основних державних соціальних гарантій включено мінімальний розмір заробітної плати, який поступово має наближуватися до прожиткового мінімуму.

Висновки.

Отже, право на працю належить до групи соціально-економічних прав людини, і ця подвійність — економічна та соціальна складові — свідчить про комплексний характер названого права. Воно є економічним правом, оскільки здійснення права на працю надає можливість людині здобути засоби до існування. Проблеми у забезпеченні економічної складової цього права полягають в адекватності оплати праці трудовим затратам, а також у тому, щоб оплата праці забезпечувала б гідне існування для людини.

Соціальність права на працю виявляється у тому, що здійснюючи його, особа має можливість отримати від держави допомогу в працевлаштуванні, а також забезпечити рівень життя, гідний людини, для себе та членів своєї сім'ї. Соціальність полягає також у тому, що держава встановлює коло соціальних стандартів і державних гарантій у сфері праці, які мають бути дотримані будь-яким роботодавцем і не можуть бути знижені; у законі має бути закріплений обов'язок роботодавця своїми внесками брати участь у соціальному страхуванні працівника на випадок його непрацездатності, безробіття, трудового каліцтва, професійного захворювання, старості тощо; роботодавець повинен виділяти частину прибутку від одержаних доходів і направляти їх на соціальний розвиток працівників — на охорону праці, поліпшення соціальних умов праці, забезпечення соціально-побутових умов, заходів з охорони здоров'я. Нарешті соціальність також означає, що юридичними засобами має бути встановлено умови щодо досягнення соціальної злагоди між двома найбільш значними групами в суспільстві — найманими працівниками і роботодавцями, від діяльності яких залежить обсяг матеріальних джерел у державі, а відтак — забезпечення з загальних податків інших ланок соціальної сфери: освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги непрацездатним тощо.

Список нормативно правових актів та використаної літератури.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII ( 2148-08 ) від 19.10.73)

Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 p., переглянута 3 травня 1996 року)

Конституція України від 28.06.1996.

Коментар до Конституції України.

Кодекс Законів про працю від 10 грудня 1971 року.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000р.

Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року.

Закон України „Про охорону праці” від 15 грудня 1993 р.

Закон України "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)"

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р.

Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р.

Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підручник. К., „Вікар”. 2003р.

Иванов С.А., Лившиц Р.З. Личность в советском трудовом праве. — М., 1982.

Мордовец А.С. Социально-юридический механизм обеспечения прав человека и гражданина. — Саратов, 1996.

Пилипенко П.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. К., „Видавничий дім”. 2003р.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1994.

Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав наемных работников // Культура демократии и право. — Новосибирск, 1966.