Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи ко-місійними цінами, то його вартість визначається виходя-чи з цих цін на час вчинення злочину. За відсутності цін на майно його вартість визначають експерти.

Іншими тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 189 КК, є заподіяння потерпілому чи його близьким родичам тілесних ушкоджень, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стій-кою втратою працездатності не менше ніж на одну тре-тину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, заподіяння смерті чи таких же тілесних ушкоджень третім особам, заподіяння останнім великої шкоди, а також інші наслідки, які суд, враховуючи конк-ретні обставини, може визнати тяжкими.

Якщо винна особа вчинила крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, привласнення, розтрату або вимагання і в її діях є кілька кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті, вчинене кваліфікується за тією частиною, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. При цьому всі кваліфікуючі ознаки злочину повинні бути поставлені за вину особі, притягну-тій до відповідальності, у всіх процесуальних докумен-тах - у постанові про притягнення як обвинуваченого, об-винувальному висновку і у мотивувальній частині вироку.

1.9. Кваліфікація інших злочинів проти власності.

1.9.1. Кваліфікація заподіяння майнової шкоди.

Заподіяння майнової шкоди способом обману або зло-вживання довірою (ст. 192 КК) полягає в тому, що винна особа не передає власникові те майно чи кошти, які вона була зобов'язана йому передати. Суспільна сутність цьо-го злочину полягає в тому, що винна особа збільшує свої прибутки за чужий рахунок, не виконуючи свого обо-в'язку передати власникові певне майно чи гроші.

Майнова шкода може бути заподіяна двома способа-ми. Перший спосіб передбачає використання ввіреного винному чужого майна для отримання незаконних при-бутків (перевезення вантажів на чужому автомобілі зі зверненням оплати на свою користь, перевезення паса-жирів у таксі без таксометра і привласнення оплати за ці послуги і т. ін.).

Другий спосіб полягає в ухиленні від виплати обо-в'язкових виплат - податків, виплат за користування електроенергією, газом, житловою площею, зменшення вартості проданого майна з метою зменшення мита тощо.

При цьому майнові збитки заподіюються не викра-денням майна з чужих фондів, а тим, що власники не отримують належного, того, що вони повинні були отри-мати.

Від розкрадання заподіяння майнових збитків відріз-няється за змістом і сутністю шкоди. Розкрадання спри-чинює шкоду у виді прямих збитків, а злочин, передба-чений ст. 192 КК, спричинює шкоду у виді нестриманих прибутків. При цьому майнові фонди власника не змен-шуються, наявне в них майно не вилучається.

Предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, є май-но, яке надходить, але ще не надійшло до фондів. Врахо-вуючи це, злочин, передбачений ст. 192 КК, можна ви-значити як злочинну непередачу державній чи приватній організації або юридичній чи фізичній особі певного майна чи грошових коштів. Тому кримінальній відпові-дальності за ст. 192 КК підлягають лише особи, які по-винні були, мали обов'язок передати державній, гро-мадській чи приватній організації певне майно чи гроші.

За ст. 192 КК кваліфікуються дії тільки приватних осіб. Посадові особи, які заподіяли майнову шкоду у ви-ді нестриманих прибутків, підлягають відповідальності за ст. 364 КК.

Способи заподіяння майнової шкоди - обман і зловжи-вання довір'ям - такі самі, як і при шахрайстві (ст. 190 КК).

Заподіяння майнової шкоди вважається закінченим з моменту утримання, непередачі майна чи грошей, які винна особа була зобов'язана передати. З цього моменту чужій організації або юридичній чи фізичній особі запо-діюється майнова шкода.

1.9.2. Кваліфікація привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна.

За ст. 193 КК кваліфікується привласнення, тобто звер-нення у свою власність винним чужого майна, яке завідомо для винного належить не йому.

Предметом привласнення може бути тільки цінне чуже майно, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність або є скарбом.

До предметів привласнення закон відносить три види майна (речей): 1) майно (річ) знайдене; 2) майно (річ) або гроші, що випадково опинилися у винної особи; 3) скарб, яким визнаються цінності, які не мають влас-ника або власник яких невідомий.

Знайти можна лише те, що було загублено. Не може вважатися знайденим те, що лежить на своєму місці, там, де воно завжди перебуває. Той, хто привласнює річ, яка знаходиться на своєму постійному місці, визнається та-ким, що вчинив викрадення.

Загубленою у кримінальному праві вважається річ (майно), яка:

1) вибула з володіння власника, охоронця або особи, якій вона була доручена, незалежно від того, знають ці особи де вона перебуває, чи ні;

2) знаходиться у випадковому місці, там де вона зви-чайно не перебуває, не в місці свого постійного чи зви-чайного перебування (гаманець з грішми на дорозі, золо-тий годинник у лісі на дереві тощо). Загубленим можна визнати лише те, що має сукупність цих ознак.

Деяке майно взагалі не може бути загублене, напри-клад будинок, автомобіль тощо. Не визнається загубле-ним майно (річ), що його залишив або забув власник чи володілець у громадському місці (у службовому примі-щенні, громадському транспорті, на пляжі тощо). При-власнення худоби, яка перебувала на пасовищі, хоч і бу-ла тимчасово залишена без догляду, теж кваліфікується як розкрадання за ст. 185 КК, а не за ст. 193 КК.

Таким же чином кваліфікується і привласнення май-на, яке було викрадене і сховане іншими особами.

Цінне чуже майно може випадково опинитися у вин-ної особи внаслідок помилки, яка була встановлена вин-ним згодом, після отримання цього майна чи грошей.

Такі помилки трапляються в