Вирішальним для розмежування таємного розкрадання є суб'єктивний чинник - думка, мірку-вання винної особи, її оцінка сприйняття присутніми його дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважаю-чи, що вчинене ним розкрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розу-міють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідом-люють факту розкрадання, то воно визнається таємним. Розкрадання визнається таємним навіть тоді, коли в дій-сності дії винного хтось спостерігав і розумів - вчинюється розкрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний через якісь особливі обставини вва-жав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє розкрадання у присутності сторонніх осіб, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної комори рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг риби, то по-бачив, що одна з дверей комори почала повільно відчи-нятися. В коморі світло було слабке, і П. здалося, що до комори заходять робітники іншої зміни. Щоб його не затримали, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слід-чому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг ри-би, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помі-тили його, і він змушений був тікати. У справі було до-ведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до комори ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж за ч. 1 ст. 186 КК, кваліфікуючи йо-го дії як відкрите розкрадання.

Таке рішення треба визнати правильним, оскільки го-ловне у злочині - це лиха воля, злочинна рішучість вчи-нити зло, тобто суб'єктивний фактор дії. Саме тому кри-мінальна відповідальність ґрунтується на суб'єктивних підставах, а об'єктивна осудність виключається законо-давством у демократичному суспільстві.

З усього наведеного можна зробити висновок: голов-на різниця між таємним і відкритим розкраданням по-лягає в тому, що при відкритому розкраданні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх по-долати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розумі-ють і осуджують присутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешко-да, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту роз-крадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спо-стерігають і щомиті можуть затримати, покликати мілі-цію тощо. У тих випадках, коли під час розкрадання такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту розкрадання, а присутні при цьому сторонні особи не осуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинення розкрадання групою осіб, організованою гру-пою, у великих чи особливо великих розмірах), крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 185КК).

Проникнення - це термін не технічний, а юридич-ний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебу-вання, не фізичний рух, а його юридичний зміст — за доз-волом чи без нього особа перебувала в приміщенні, схо-вищі чи житлі; легально чи нелегально вона увійшла, до приміщення, сховища чи житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення до приміщення, сховища чи житла з метою вчинити кра-діжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дають можливість винній особі викра-дати майно з житла, іншого приміщення чи сховища без входження до них (II. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України, - С. 120 .) [5].

Проникнення - це вторгнення нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або мешканців, присутніх або відсутніх у приміщенні, схо-вищі, житловому будинку чи квартирі. Проникнути в жит-ло, інше приміщення, сховище винний може способом:

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо); б) подолання опору людей; в) обману; г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Викрадення не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, якщо винна особа була допущена туди уповноваженою особою або особою, яка мешкала там, або опинилася там з їхнього дозволу, на їх запрошення, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, зокрема, викрадення това-рів з магазину під час його роботи не може кваліфікува-тися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за таких обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися такими, що проникли в примі-щення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях пра-цюють (сторожі, підсобні робітники, вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище є кваліфікуючою ознакою не саме по собі, а лише за наяв-ності мети - викрасти майно чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже