Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовони та їх аналоги, документи, штампи, печатки. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (ст. 262,308,312,313,357,297,410,432).

Предметом деяких злочинів проти власності може бути не тільки майно, а й право на нього (шахрайство, вимагання), а також будь-які дії майнового характеру (вимагання).

Об’єктивна сторона злочинів проти власності характеризується передусім тим, що абсолютна їх більшість за своєю структурою є злочинами з матеріальним складом. Тобто, обов’язковою ознакою їх об’єктивної сторони є певні суспільно небезпечні наслідки.

Така ознака об’єктивної сторони, як спосіб вчинення посягання, є основним критерієм виділення різних форм викрадення майна та іншого протиправного його заволодіння. З урахуванням цього об’єктивна сторона злочинів проти власності полягає в : викраденні (ст.185-188); привласненні (ст.191); розтраті (ст.191); вимаганні майна (ст.189); заволодінні ним шляхом шахрайства (ст.190); заволодіння ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст.191); вчинених інших дій, спрямованих на порушення права власності (ст.192-198).

З суб’єктивної сторони злочини проти власності переважно характеризуються умисною формою вини. При цьому психічному ставленню винних осіб до вчинення таких злочинів (зокрема, крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства) притаманний прямий умисел і корисливий мотив. Два злочини-необережне знищення або пошкодження майна та порушення обов’язків щодо охорони майна – з суб’єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єктивна сторона складу умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки , може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає у прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Суб’єктом злочинів проти власності може бути осудна фізична особа, яка досягла 14-річного віку (ст.185-187,189,ч.2 ст.194), 16-річного віку (ст. 188, 190,192, 193, 195, 196, 198,ч.1 ст.194) віку. Суб’єкт злочинів, передбачених статтями 191-197-спеціальний.

Злочини проти власності хоча й об’єднані за певними ознаками (передусім об’єктом та предметом злочину) в один розділ, все ж істотно відрізняються один від одного за низкою об’єктивних та суб’єктивних ознак (передусім за способом вчинення, мотивацією посягання). Ці відмінності, які водночас виступають характерними особливостями певних видів таких злочинів, дозволяють здійснити внутрішню класифікацію злочинів проти власності, виділити відносно самостійні групи таких злочинів. За таким критерієм класифікації, як мотивація посягання, а точніше, наявність корисливих спонукань, злочини проти власності поділяються на дві великі групи-корисливі та некорисливі. Залежно від того, чи вилучається майно з володіння власника та чи обертається воно на користь винного або інших осіб, злочини проти власності можуть бути поділені на: 1) діяння, які характеризуються оберненням чужого майна на користь винної особи чи інших осіб - викрадення чужого майна (крадіжка, грабіж, розбій), або заволодіння чужим майном в інший спосіб (шляхом вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем); 2) діяння, які характеризуються заподіянням шкоди власникові без обернення чужого майна на користь винного чи інших осіб.

Крадіжка в кримінальному праві України

Крадіжка (ст. 185 ККУ). Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

З об’єктивної сторони крадіжка відрізняється від усіх інших форм викрадення способом вилучення такого майна – таємністю.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороноюяких воно перебуває, очевидців). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна й тоді, коли воно здійснюється в присутності потерпілого або інших осіб, але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але не помітно для них (кишенькова крадіжка).

Таємним викрадення є й у випадку, коли воно вчинюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, спяніння, малолітство, психічне захворювання), не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна, тобто не можуть правильно оцінити й розуміти зміст, характер і значення дій винного.

Викрадення визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно в присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину). Однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх „мовчання” з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати пртиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна(сторож...).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявленні потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування-залежно від характеру насильства чи погроз-як грабіж чи