Адміністративний примус та його види

ЗМІСТ

ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ТА ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ

Невід’ємною складовою системи методів державного управління суспільством є метод примусу. Вказаний метод належить до найбільш жорстких засобів впливу, тому в діяльності органів управління та їх посадових осіб примус застосовується, як правило, у поєднанні з іншими управлінськими прийомами. Авторитарність даного методу незаперечна, проте, нині немає жодної держави, яка використовувала його як найнеобхідніший засіб управління своїми справами.

Вважається, що адміністративний примус є різновидом державного примусу, тобто він здійснюється від імені і в інтересах держави, її офіційними представниками, має юридичне оформлення. У власному розумінні цей юридичний примус використовується при ігноруванні тих чи інших обов’язкових примусів, що виходять від держави в особі її відповідних органів. В таких випадках виникає необхідність в примусовому забезпеченні виконання приписів адміністративно-правових норм.

Разом з тим примус являється одним із атрибутів державної влади. Створюючи правові норми, державна влада зобов’язує членів суспільства до їх безумовного виконання. Будь-який варіант одностороннього юридичного зобов’язання відповідними приписами вже несе в собі певний заряд примусу («нав’язування нам чужої волі»). Цю обставину, яка дозволяє трактувати примус в широкому розумінні, необхідно враховувати при характеристиці адміністративного примусу, який не зводиться лише до застосування відповідних санкцій (покарання) до осіб, які не виконують приписів адміністративно-правових норм, а також індивідуальних актів управління.

У наукових дослідженнях вітчизняних адміністративістів останніх років дуже багато уваги приділяється проблемам удосконалення організаційних структур державного управління, визначення статусу органів виконавчої влади, державних службовців, інших суб'єктів державного управління. Популярною останнім часом стала також проблематика адміністративного процесу і адміністративної юстиції, що пов'язано насамперед з розробленням Адміністративного процесуального кодексу. Активно ведуться дослідження правових актів управління, питань сутності та процедур контролю в державному управлінні тощо. Все це, безумовно, сприяє розвитку теоретико-методологічних засад адміністративного права. Проте є питання, які в адміністративно-правовій літературі належного висвітлення не знайшли. Маються на увазі методи державного управління.

Можна назвати дві фундаментальні монографічні праці останніх років з проблем адміністративного права і державного управління, у підготовці яких брала участь значна частина провідних вчених-адміністративістів: «Виконавча влада і адміністративне право» (2002 р.) і «Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики» (2003 р.). І в одній, і в іншій відсутній структурний підрозділ, в якому б розглядалися загальні проблеми методів державного управління, їх система, можливості використання тощо. Окремо аналізується тільки інститут адміністративної відповідальності. Це не критика згаданих праць, а ілюстрація того, як мало уваги приділяється зазначеним методам. Хоча, як уявляється, дослідження державного управління без аналізу методів є дуже неповним, адже саме в їх використанні виявляється його зміст. Без використання цих методів неможлива реалізація завдань і функцій суб'єктів державного управління.

Традиційно в системі методів державного управління виділяються переконання і примус як найбільш універсальні засоби впливу на об'єкти з огляду на характер впливу. В наш час на перший план виступає проблема забезпечення прав людини в застосуванні цих методів, особливо адміністративного примусу, заходи якого мають суттєвий правообмежувальний потенціал. Зважаючи на те, що статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а держава відповідає перед людиною за свою діяльність, важливо в законодавстві чітко визначити види цих заходів, підстави та процедури їх застосування.

Говорячи про адміністративний примус, необхідно в першу чергу зупинитись на проблемі використання цього терміна. Справа в тому, що в законодавстві України не те що відсутнє визначення цього поняття, а й взагалі в нормативних актах термін «адміністративній примус» взагалі не зустрічається, мовби він як правове явище і не існує. Лише інколи вживається термін «адміністративний вплив», який, як уявляється, не можна цілком ототожнювати з примусом, адже про адміністративний вплив можна говорити також у випадках застосування ряду заходів переконання. Іншими словами, термін «адміністративній примус» не має, так би мовити, «офіційного статусу», його сформульовано лише на доктринальному рівні. Зауважимо, що в законодавстві інших країн в ряді випадків поняття адміністративного примусу окреслено досить чітко, щоправда, переважно через визначення його видів. Наприклад, розділ другий Закону федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія (Німеччина) «Про виконання адміністративних рішень» має назву саме «Адміністративний примус», а в його § 57 засобами примусу визнаються виконання дії за рахунок особи, якої стосується рішення, штраф і прямий примус.

До недавнього часу в адміністративно-правовій науці практично не було розбіжностей у використанні терміна «адміністративний примус», тобто ніякі інші терміни для позначення цього явища не застосовувалися. Проте зустрічається використання терміна «акти санкціонованого втручання», хоча автори самі підкреслюють, що ці акти є актами адміністративного примусу[7, 89], тобто ніякий новий зміст в зазначений термін не вкладається. Інколи, бажаючи підкреслити правову природу адміністративного примусу, деякі автори відображають це і в терміні, називаючи примус адміністративно-правовим. Безумовно, адміністративний примус, оскільки він регулюється нормами адміністративного права, не може бути нічим іншим, як правовим примусом, проте підкреслювати це в терміні, тим самим ускладнюючи його, як уявляється, дещо зайве.

Найбільшою проблемою у застосуванні заходів адміністративного примусу в наш час є забезпечення прав людини під час їх застосування. Зрозуміло, що проблему цю можна зобразити в двох аспектах: використання заходів адміністративного примусу для боротьби з правопорушеннями, що також ставить за мету забезпечення прав людини, оскільки є