Сама назва цих заходів вказує на їх цільове призначення: запобігання неправомірної поведінки. Їх призначення як заходів запобігання полягає в: а) припиненні протиправної поведінки; б) усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки; г) створенні необхідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності (складання протоколу про адміністративне правопорушення ).

Як адміністративно-запобіжні заходи різними органами державного управління та їх посадовими особами можуть застосовуватись адміністративно-технічні, адміністративно-санітарні, адміністративно-фінансові засоби впливу, а також адміністративне затримання особи (фізичної особи), адміністративне затримання майна та інші.

Запобіжні адміністративні заходи можуть застосовуватися як самостійні, наприклад, припинення функціонування пункту громадського харчування у зв’язку з порушенням санітарно-епідеміологічних правил, так і в цілому з іншими заходами адміністративного примусу, наприклад, з адміністративними стягненнями.

Одні заходи адміністративного запобігання через їх специфічне призначення, застосовуються досить часто, наприклад, вимога громадянина чи посадової особи припинити правопорушення (п. 1ст. 11 Закону України “Про міліцію” від 25 грудня 1990р.); інші - не так часто, наприклад, обов’язкові до виконання приписи господарюючим суб’єктам про припинення правопорушень прав споживачів (п. 1ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” у редакції від 15 грудня 1993р.); треті - порівняно рідко, наприклад, застосування працівниками міліції вогнепальної зброї як крайнього заходу (ст. 15 Закону України “Про міліцію”).

Заходи адміністративного запобігання, як правило, закріплюються в нормативному порядку. Вони зафіксовані в ст. 260 КпАП України (заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення). У ній, зокрема, говориться: “з метою запобігання адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу, встановлення особи складення протоколу про адміністративне правопорушення при неможливості складання його на місці скоєння правопорушення, якщо складання протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається: адміністративне затримання особи, особистий огляд і вилучення речей і документів”.

Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Найбільш виражену, в розумінні правової регламентації класифікаційну групу заходів адміністративного примусу складають примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях, тобто заходи відповідальності нормативно-правових положень.

Головною особливістю подібних заходів примусу є те, що вони застосовуються виключно як заходи відповідальності нормативно-правових положень і містяться в адміністративно-правових санкціях.

В юридичній літературі до третьої групи адміністративно-правових заходів найчастіше включають тільки адміністративні стягнення.

Такий підхід звужує сферу застосування адміністративно-примусових заходів даної групи, залишаючи за її рамками заходи впливу адміністративних санкцій, які не належать до адміністративних стягнень.

Зокрема, ст. 24 КпАП передбачає застосування до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за здійснення адміністративних правопорушень примусових заходів впливу, які не є стягненнями; в санкції ст. 46 КпАП міститься міра відповідальності, яка не передбачена як вид адміністративного стягнення (вилучення радіаційно-забруднених предметів).

До юридичних осіб у порядку відповідальності за порушення нормативно-правових положень можуть застосовуватися заходи впливу, які законодавець в одних випадках визначає як стягнення (ст. 28 Закону “Про об’єднання громадян”), а в інших - як “заходи адміністративного характеру” (ч. 10 ст.2 Закону “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” від 23 вересня 1997р.).

Заходам відповідальності за порушення нормативно-правових положень можна дати таке визначення: це примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовується уповноваженими на те державними органами, зокрема, до фізичних осіб за здійснення адміністративних порушень і до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень, з дотриманням встановленої процедури.

Обов’язковою умовою застосування даної групи заходів є здійснення адміністративного провадження і прийняття рішення про застосування відповідного заходу адміністративного примусу в установленому законом порядку і формі.

Адміністративним законодавством України передбачені санкції, які містять такі заходи відповідальності:

а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за здійснення адміністративних правопорушень;

б) застосування до фізичних осіб за здійснення адміністративних правопорушень заходів впливу, які не є адміністративними стягненнями;

в) застосування до фізичних осіб за скоєння адміністративних правопорушень заходів впливу, які не є адміністративними стягненнями;

г) накладення стягнень на юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку);

д) застосування заходів адміністративного впливу, не віднесених до категорії адміністративних стягнень до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку).

Таким чином, за порушення нормативно-правових положень як заходів впливу можуть застосовуватись, по-перше, стягнення; по-друге, інші заходи відповідальності.

Серед заходів стягнення виділяють: а) заходи адміністративного стягнення; б) заходи дисциплінарного стягнення; в) стягнення, що накладаються в адміністративному порядку на юридичних осіб.

Заходи стягнення, від інших заходів примусового впливу відрізняє репресивний, каральний характер. Невід’ємним і важливим компонентом стягнення є покарання. Але воно не є їх самоціллю. Так ст. 23 КпАП визначає, що адміністративне стягнення є заходом відповідальності і застосовується з метою виховання особи, що здійснила адміністративне правопорушення, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, та й іншими особами.

Найбільш чітко детерміновані адміністративні стягнення. Відповідно до чинного адміністративного законодавства адміністративні стягнення застосовуються за скоєння адміністративних правопорушень до фізичних осіб.

Їх застосування регламентовано перш за все Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП), а також іншими нормативними актами. Система адміністративних стягнень наведена в ст. 24 КпАП. Ця стаття визначає, що за здійснення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися адміністративні стягнення: попередження; штраф; відплатне вилучення предмета, що був знаряддям скоєння чи об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, що є знаряддям скоєння чи об’єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину (право керування транспортним засобом, право полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. До іноземних громадян, крім перелічених заходів, може бути