ПЛАН

Вступ

1. Історія створення та місце Законів ХІІ таблиць серед джерел римського права найдавнішого періоду

2. Основні риси римського права за Законами XII таблиць

2.1. Право власності

2.2. Сервітути

2.3. Зобов'язальне право

2.4. Договір позики

2.5. Зобов'язання з деліктів

2.6. Сімейно-шлюбне право

2.7. Спадкове право

2.8. Кримінальне право

2.9. Суд і судовий процес

Висновки

Література

Вступ

Право як воля рабовласницького стану має знайти свій об'єктивний вираз і стати державною волею. Воля народних зборів або сенату, принцепса чи імператора може стати правом лише за умови, якщо буде виражена від імені держави і визнана загальнообов'язковою. Так, Ульпіан зазначає: «Те, що вирішив принцепс, має силу закону, бо народ засобом царського закону, прийнятого з приводу вищої влади принцепса, надав йому вищу владу і могутність (imperium et potestatem)» (Д. 1.4.1). Отже, все, що імператор повелів шляхом письма і підпису чи припису засобом едикту, є законом, оскільки проголошується від імені народу, тобто тільки від імені вільних.

Форми вираження волі рабовласницького стану в Стародавньому Римі протягом всієї історії римської рабовласницької держави мінялись відповідно до соціально-економічних змін і державного ладу Риму. В так званий царський період (754—753 — 510—509 pp. до н. е.) основною формою права був звичай. У період республіки (510—509 — ЗО pp. до н. е.) спочатку загальновизнаною формою права були постанови народних зборів (lex — leges), а потім едикти преторів та інших магістратів (преторське право). За часів принципату (27 р. до н. е. — кінець II ст. н. е.) основною формою вираження волі рабовласників стали постанови сенату — сенатус-консульти, і тоді ж дістає визнання діяльність юристів. У період пізньої імперії (домінант) право знаходило своє вираження у формі волі імператорів — імператорських конституцій.

Предметом дослідження даної курсової буде така форма право утворення, як Закони ХІІ таблиць. Це одна з найдавніших пам’яток римського права, у якій містились норми, що регулювали найважливіші суспільні відносини у різних галузях.

1. Історія створення та місце Законів ХІІ таблиць серед джерел римського права найдавнішого періоду

Найдавніше поселення Рима жило родами, якими управляли старійшини. Рід спочатку являв собою згуртований колектив, пов'язаний загальним походженням, спільною власністю на землю, а також шануванням предків.

З часом на території, яка належала родам, з'явилися люди, які не входили ні в один з них. Це були звільнені раби або їхні нащадки, чужоземці, ремісники і торговці, люди, вигнані за порушення родових звичаїв, насильно переселені з покорених міст. Цих прибульців в Римі називали плебеями. Корінне ж населення, що живе родами, називалося патриціями.

Повертаючись до питання про походження римських станів, можна узяти за основу його "комплексну теорію":

- патриції дійсно були корінним громадянством. Вони являли собою повноправний "римський народ";

- в безпосередньому зв'язку з ними були клієнти (від лат. Clitnis - слухняний)., які одержували від них землю, худобу, користувалися їхнім захистом на суді і ін. За це вони повинні були служити у військових загонах своїх покровителів, надавати їм допомогу грошима, виконувати різні роботи;

- плебеї перебували поза родовою організацією патриціїв, тобто не належали до "римського народу", не мали доступу до общинної землі і були позбавлені політичних прав [9, с. 73].

Походження плебеїв є незрозумілим і спірним. Поза сумнівом тільки те, що вони перебували поза племінною організацією і тому не могли брати участі в управлінні общиною. Зате вони безперешкодно займалися землеробством, ремеслами, торгівлею, Плебеї були особисто вільні, несли військову службу нарівні з патриціїв. Торгове і промислове багатство було зосереджено головним чином в їхніх руках: гордий своїм походженням патрицій вважав принизливим будь-яке заняття, окрім землеробства, політичної діяльності, військової служби.

Патриції були повноправними громадянами. Вони розпадалися на три племена. Кожне плем'я складалося з 100 родів. Кожні 10 родів утворювали курію .

Курії утворювали загальні народні збори римської общини (куріатні коміції). Воно приймало або відкидало запропоновані йому законопроекти, обирало всіх вищих посадовців, виступало в якості вищої апеляційної інстанції при вирішенні питання про смертну страту, оголошувало війну, спільно з сенатом вибирало царя, займалося самими найважливішими судовими справами і ін.

Римська патриціанська община була примітивним містом-державою з типовими рисами "військової демократії".

Другим органом демократії була рада старійшин, сенат. Його члени називалися "батьками" - patres. В компетенцію сенату входили справи безпосереднього управління, вироблення законопроектів, укладення миру Він складався із старійшин всіх 300 родів і тому так називався (від senex - старий, старійшина). Старійшини ці складали спадкову аристократію римської общини, оскільки укорінявся звичай, згідно якому їх обирали з однієї і тієї ж сім'ї кожного роду.

Згідно легенді, Ромул призначив перших 100 сенаторів. Тулл Гостілій додав ще 100, а Тарквіній довів їхню кількість до 300.

В період між смертю старого царя і вибором нового общиною управляли по черзі сенатори.

Військове командування, верховні жрецькі і деякі судові функції належали обираному зборами курій "царю", якого називали рексом (rex). Історичні перекази називають першим рексом римської общини Ромула, а всього налічують сім рексів [1, c. 22 - 23].

Не дивлячись на важливість народних зборів, сенат і рекс користувалися правом відмінити рішення народних зборів. При цьому рекс міг видавати загальнообов'язкові ухвали.

Шостим царем Рима був Сервій Туллій, до періоду царювання якого відносяться найважливіші державні і правові перетворення, які розвиваючись сприяли перетворенню Рима в найбільш значну суспільну формацію античного періоду.

Могутній удар родовій організації патриціїв був завданий в середині VI століття до н.е. реформою Сервія Туллія, шостого рекса за римською історичною